Християнська етика 10 клас
Завдання: в робочий зошит записати число, домашня робота, тему уроку та слова в словник, прочитай зміст теми, виконай завдання.
Дата:
12.03.2020
Тема:
Відповідальність за старших
членів християнської родини.
Ключовий
вірш: «Якою мірою ви
міряєте – такою і вам відміряють» (Лк. 6: 38)
Лекція.
Що таке старість? Чи завжди вона
зігріта турботою? Як почуваються старенькі, які живуть поряд з нами?
Старість — не тільки фізичний стан тіла. Старість — це мудрість, духовний
досвід, розуміння, щедрість.
Правила моралі вимагають поваги до батьків та старших людей, а Слово Боже наполягає на шануванні батьків.
Правила моралі вимагають поваги до батьків та старших людей, а Слово Боже наполягає на шануванні батьків.
Апостол Павло уже в похилому віці пише
до коринтян: «Через те ми відваги не тратимо, бо хоч нищиться зовнішній наш
чоловік, зате день у день відновляється внутрішній» (2 Кор. 4:16). Звичайно,
старість обмежує людину в її фізичних можливостях, але відомо багато прикладів
з історії, коли люди вже в дуже похилому віці були діяльні й вражали своєю
працездатністю та духовними силами.
Ґете в 75 років говорив, що в його душі весна; він дожив до 83 років і написав «Фауста», коли йому виповнилося 80.
Дж. Верді створив свою «Аве Марія» у віці 85 років.
Мікеланджело закінчив скульптурні прикраси храму св. Петра в Римі після 80 років, а найвеличнішу скульптурну композицію «Оплакування Христа» у віці 98 років (!).
Таких прикладів багато і в Святому Письмі: Мойсей відгукнувся на Божий заклик у віці 80 років і до глибокої старості (120 років) вів ізраїльський народ у землю обітовану. Авраам, Давид…
Пригадуючи слова апостола Павла, ще раз переконуємося, що внутрішній світ людини важливіший, ніж його фізичний стан чи матеріальне становище.
Яким має бути ставлення до старших? «Шануй свого батька й матір свою, щоб довгі були твої дні на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі!» (Вих. 20:12).
Люди шанують видатних вождів, геніїв науки, духовних керманичів. А Бог дав людині заповідь шанувати батьків, які завжди готові до самопожертви заради своїх дітей. Можна було б чекати, що Бог скаже про необхідність покори батькові та матері. Але в самій лише покорі не може бути любові й радості, заради яких дані заповіді. Покорятися можна формально, а для шанування потрібна любов. Слово «шануй» має на увазі й опіку, що дуже важливо. Адже, на жаль, чим старшою стає людина, тим менша її значимість у суспільстві. Бути старим сьогодні погано. Люди похилого віку нікому не потрібні.
У сучасному світі турботу про старість часто бере на себе держава (пенсії, будинки престарілих, медичні заклади). Таким чином, заповідь про шанування, що має на увазі турботу про батьків, сьогодні переосмислюється.
У Біблії описані приклади, які варто згадати сьогодні.
Йосип шанував свого батька, ніжно любив і піклувався про нього аж до самої смерті.
Давид, утікаючи від Саула, не забув про батьків: «І пішов Давид до Моавської Міцпи та й сказав до моавського царя: Нехай прийде батько мій і мати моя, і будуть з вами, аж поки я буду знати, що зробить мені Бог» (1 Сам. 22:3).
Пророк Єлисей також шанував свого батька. Перш ніж піти за пророком Іллею, він попросив його: «Нехай поцілую я батька свого та свою матір» (1 Цар. 19:20).
Найбільшим прикладом має бути для нас Ісус Христос, який навіть розп’ятий на хресті опікується Своєю матір’ю (Ів. 19:25–27). Він доручає турбуватися про Свою матір Своєму улюбленому учневі Івану. Навіть терплячи страшні муки, Ісус не забуває про Свою матір, піклується про неї.
Обіцяючи довголіття і успіх за пошану батьків, Писання водночас суворо застерігає про небезпеку зневажливого та легковажного ставлення до батька й матері: «Проклятий той, хто легковажить свого батька й свою матір!» (Повт. Зак. 27:16); «Око, що з батька сміється й погорджує послухом матері, нехай видзьобають круки поточні!» (Пр. 30:17); «Перед лицем сивизни встань, і вшануй лице старого, і будеш боятися Бога свого. Я — Господь!» (Лев. 19:32). Саме так записано в Писанні про ставлення до стариків, і не лише до рідних по крові.
Ґете в 75 років говорив, що в його душі весна; він дожив до 83 років і написав «Фауста», коли йому виповнилося 80.
Дж. Верді створив свою «Аве Марія» у віці 85 років.
Мікеланджело закінчив скульптурні прикраси храму св. Петра в Римі після 80 років, а найвеличнішу скульптурну композицію «Оплакування Христа» у віці 98 років (!).
Таких прикладів багато і в Святому Письмі: Мойсей відгукнувся на Божий заклик у віці 80 років і до глибокої старості (120 років) вів ізраїльський народ у землю обітовану. Авраам, Давид…
Пригадуючи слова апостола Павла, ще раз переконуємося, що внутрішній світ людини важливіший, ніж його фізичний стан чи матеріальне становище.
Яким має бути ставлення до старших? «Шануй свого батька й матір свою, щоб довгі були твої дні на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі!» (Вих. 20:12).
Люди шанують видатних вождів, геніїв науки, духовних керманичів. А Бог дав людині заповідь шанувати батьків, які завжди готові до самопожертви заради своїх дітей. Можна було б чекати, що Бог скаже про необхідність покори батькові та матері. Але в самій лише покорі не може бути любові й радості, заради яких дані заповіді. Покорятися можна формально, а для шанування потрібна любов. Слово «шануй» має на увазі й опіку, що дуже важливо. Адже, на жаль, чим старшою стає людина, тим менша її значимість у суспільстві. Бути старим сьогодні погано. Люди похилого віку нікому не потрібні.
У сучасному світі турботу про старість часто бере на себе держава (пенсії, будинки престарілих, медичні заклади). Таким чином, заповідь про шанування, що має на увазі турботу про батьків, сьогодні переосмислюється.
У Біблії описані приклади, які варто згадати сьогодні.
Йосип шанував свого батька, ніжно любив і піклувався про нього аж до самої смерті.
Давид, утікаючи від Саула, не забув про батьків: «І пішов Давид до Моавської Міцпи та й сказав до моавського царя: Нехай прийде батько мій і мати моя, і будуть з вами, аж поки я буду знати, що зробить мені Бог» (1 Сам. 22:3).
Пророк Єлисей також шанував свого батька. Перш ніж піти за пророком Іллею, він попросив його: «Нехай поцілую я батька свого та свою матір» (1 Цар. 19:20).
Найбільшим прикладом має бути для нас Ісус Христос, який навіть розп’ятий на хресті опікується Своєю матір’ю (Ів. 19:25–27). Він доручає турбуватися про Свою матір Своєму улюбленому учневі Івану. Навіть терплячи страшні муки, Ісус не забуває про Свою матір, піклується про неї.
Обіцяючи довголіття і успіх за пошану батьків, Писання водночас суворо застерігає про небезпеку зневажливого та легковажного ставлення до батька й матері: «Проклятий той, хто легковажить свого батька й свою матір!» (Повт. Зак. 27:16); «Око, що з батька сміється й погорджує послухом матері, нехай видзьобають круки поточні!» (Пр. 30:17); «Перед лицем сивизни встань, і вшануй лице старого, і будеш боятися Бога свого. Я — Господь!» (Лев. 19:32). Саме так записано в Писанні про ставлення до стариків, і не лише до рідних по крові.
Прочитати оповідання Б. Ферерро «Троянда також важлива».
Троянда також важлива
Німецький поет Рільке якийсь час жив у Парижі. Щодня дорогою до університету він разом зі своєю приятелькою француженкою переходив дуже людну вулицю. На розі цієї вулиці сиділа вже старша жінка і просила милостиню у перехожих — завжди на тому самому місці, нерухомо, як статуя, з простягнутою рукою й опущеними до землі очима. Рільке ніколи не давав їй милостині, а його приятелька часто знаходила для неї якийсь гріш.
Якось француженка спитала поета:
— Чому ти ніколи нічого не даєш цій бідолашній?
— Ми мали б їй дати щось для серця, а не лише для рук, — відповів той.
Наступного дня Рільке прийшов з гарною трояндою, що лиш почала розпускатися, і дав її убогій жінці. Раптом жебрачка підняла очі, подивилася на поета і, жестом затримавши його, з зусиллям підвелася, схопила його за руку й поцілувала її… І пішла, притискаючи троянду до грудей. Цілий тиждень ніхто її не бачив. А потім жінка знову сиділа на тому самому місці — мовчазна, нерухома, як і раніше.
— Чим вона жила всі ці дні? — спитала молода француженка.
— Трояндою, — відповів поет.
Дайте відповіді на питання (письмово):
— Чого потребують від нас люди похилого віку?
Троянда також важлива
Німецький поет Рільке якийсь час жив у Парижі. Щодня дорогою до університету він разом зі своєю приятелькою француженкою переходив дуже людну вулицю. На розі цієї вулиці сиділа вже старша жінка і просила милостиню у перехожих — завжди на тому самому місці, нерухомо, як статуя, з простягнутою рукою й опущеними до землі очима. Рільке ніколи не давав їй милостині, а його приятелька часто знаходила для неї якийсь гріш.
Якось француженка спитала поета:
— Чому ти ніколи нічого не даєш цій бідолашній?
— Ми мали б їй дати щось для серця, а не лише для рук, — відповів той.
Наступного дня Рільке прийшов з гарною трояндою, що лиш почала розпускатися, і дав її убогій жінці. Раптом жебрачка підняла очі, подивилася на поета і, жестом затримавши його, з зусиллям підвелася, схопила його за руку й поцілувала її… І пішла, притискаючи троянду до грудей. Цілий тиждень ніхто її не бачив. А потім жінка знову сиділа на тому самому місці — мовчазна, нерухома, як і раніше.
— Чим вона жила всі ці дні? — спитала молода француженка.
— Трояндою, — відповів поет.
Дайте відповіді на питання (письмово):
— Чого потребують від нас люди похилого віку?
Оповідання «Шляхетне дерево» Шела Зільверштайна зі
збірки Бруно Ферерро «Спів польового цвіркуна».
Шляхетне дерево
Росло колись дерево. Воно дуже любило маленьку дитину. Дитина щодня приходила до дерева. Вона збирала його листя, сплітала їх у віночки, а потім бавилася у лісового царя. Дитина видряпувалася по його стовбурі і гойдалася на гілках. Їла плоди з дерева, а потім бавилася з ним у хованки.
Коли дитина бувала стомлена, вона нерідко засинала у тіні дерева, а листя співало їй колискову.
Дитина любила дерево всім своїм маленьким серцем.
I дерево було щасливе.
Але час спливав, а дитина підростала. I тепер, коли дитина була вже велика, дерево часто відчувало самотність.
Якогось дня дитина прийшла відвідати дерево, а воно попросило:
— Підійди до мене, моя дитино, вилізь на стовбур і зроби собі гойдалку з мого гілляччя. Їж мої плоди, забавляйся у моєму затінку і будь щаслива.
— Я вже завелика, аби лазити по деревах і бавитися, — відповіла дитина. — Хочу мати гроші. Чи можеш мені їх дати?
— Мені так прикро, — мовило дерево. — Я не маю грошей. Маю лишень листя і плоди. Збери ж мої плоди і продай їх у місті. Так отримаєш гроші і будеш щаслива.
Дитина вилізла на дерево, позривала всі до одного плоди і пішла геть.
Дерево було щасливе.
Проте дитина довго-довго не поверталася… I дереву ставало щораз сумніше.
Якогось дня дитина повернулася. Дерево затремтіло від радості і сказало:
— Підійди сюди, моя дитино, вилізь на мене, зроби собі гойдалку з мого гілляччя і будь щаслива.
— Я дуже зайнята і не маю часу здиратися по деревах, — відказала дитина. — Хочу мати дім, який би мене охороняв. Хочу мати сім’ю і дітей, отже, маю потребу і в житлі. Чи можеш дати мені дім?
— Я не маю дому, — промовило дерево. — Моїм домом є ліс. Але ти можеш пообтинати мої гілки і збудувати собі з них дім. I тоді будеш щаслива.
Дитина пообтинала геть усі гілки й забрала їх зі собою, аби збудувати собі дім. А дерево було щасливе.
Довгий час дитина не навідувалася. Коли знову з’явилася, дерево було сповнене щастя і ледве могло говорити.
— Підійди ближче, моя дитино, — прошепотіло воно. — Підійди і побався.
— Я вже надто стара і надто сумна, аби бавитися, — сказала дитина. — Хочу мати човна, аби втекти звідси світ за очі. Чи можеш дати мені човна?
— Зрубай мій стовбур і зроби собі з нього човна, — мовило дерево. — Зможеш відплисти звідси і бути щасливою.
Дитина негайно стяла стовбур і витесала собі з нього човна, аби на ньому втекти. Дерево було щасливе,.. але не зовсім.
Минуло багато часу, поки дитина знову повернулася.
— Мені так шкода, моя дитино, — вимовило дерево, — але я більше нічого не можу тобі дати… У мене більше немає плодів.
— Мої зуби застарі, аби їсти плоди, — сказала дитина.
— Не маю вже й гілляччя, — зітхнуло дерево, — не можеш погойдатися на ньому.
— Я занадто стара, аби гойдатися на гілляччі, — відповіла дитина.
— Не маю і стовбура, — проказало дерево, — не можеш уже вилазити по ньому.
— Я занадто змучена, аби спинатися по деревах, — відказала дитина.
— Турбуюся, — зітхнуло дерево, — бо хочу тобі щось дати, але не маю що. Зараз я лишень стара колода. Мені так прикро…
— Тепер мені треба дуже мало, — відповіла дитина. — Я потребую лише спокійного пристановища, аби сісти і відпочити. Відчуваю-бо таку втому…
— Якщо так, — сказало дерево, випроставшись, наскільки це було можливо, — то стара колода саме те, що треба. Можеш сісти на ній і спочити. Підійди ближче, моя дитино, сядь собі і спочинь.
Дитина так і зробила.
А дерево було безмежно щасливе.
Нині ввечері сядь у якомусь спокійному куточку і допоможи своєму серцю подякувати всім «деревам» твого життя.
Росло колись дерево. Воно дуже любило маленьку дитину. Дитина щодня приходила до дерева. Вона збирала його листя, сплітала їх у віночки, а потім бавилася у лісового царя. Дитина видряпувалася по його стовбурі і гойдалася на гілках. Їла плоди з дерева, а потім бавилася з ним у хованки.
Коли дитина бувала стомлена, вона нерідко засинала у тіні дерева, а листя співало їй колискову.
Дитина любила дерево всім своїм маленьким серцем.
I дерево було щасливе.
Але час спливав, а дитина підростала. I тепер, коли дитина була вже велика, дерево часто відчувало самотність.
Якогось дня дитина прийшла відвідати дерево, а воно попросило:
— Підійди до мене, моя дитино, вилізь на стовбур і зроби собі гойдалку з мого гілляччя. Їж мої плоди, забавляйся у моєму затінку і будь щаслива.
— Я вже завелика, аби лазити по деревах і бавитися, — відповіла дитина. — Хочу мати гроші. Чи можеш мені їх дати?
— Мені так прикро, — мовило дерево. — Я не маю грошей. Маю лишень листя і плоди. Збери ж мої плоди і продай їх у місті. Так отримаєш гроші і будеш щаслива.
Дитина вилізла на дерево, позривала всі до одного плоди і пішла геть.
Дерево було щасливе.
Проте дитина довго-довго не поверталася… I дереву ставало щораз сумніше.
Якогось дня дитина повернулася. Дерево затремтіло від радості і сказало:
— Підійди сюди, моя дитино, вилізь на мене, зроби собі гойдалку з мого гілляччя і будь щаслива.
— Я дуже зайнята і не маю часу здиратися по деревах, — відказала дитина. — Хочу мати дім, який би мене охороняв. Хочу мати сім’ю і дітей, отже, маю потребу і в житлі. Чи можеш дати мені дім?
— Я не маю дому, — промовило дерево. — Моїм домом є ліс. Але ти можеш пообтинати мої гілки і збудувати собі з них дім. I тоді будеш щаслива.
Дитина пообтинала геть усі гілки й забрала їх зі собою, аби збудувати собі дім. А дерево було щасливе.
Довгий час дитина не навідувалася. Коли знову з’явилася, дерево було сповнене щастя і ледве могло говорити.
— Підійди ближче, моя дитино, — прошепотіло воно. — Підійди і побався.
— Я вже надто стара і надто сумна, аби бавитися, — сказала дитина. — Хочу мати човна, аби втекти звідси світ за очі. Чи можеш дати мені човна?
— Зрубай мій стовбур і зроби собі з нього човна, — мовило дерево. — Зможеш відплисти звідси і бути щасливою.
Дитина негайно стяла стовбур і витесала собі з нього човна, аби на ньому втекти. Дерево було щасливе,.. але не зовсім.
Минуло багато часу, поки дитина знову повернулася.
— Мені так шкода, моя дитино, — вимовило дерево, — але я більше нічого не можу тобі дати… У мене більше немає плодів.
— Мої зуби застарі, аби їсти плоди, — сказала дитина.
— Не маю вже й гілляччя, — зітхнуло дерево, — не можеш погойдатися на ньому.
— Я занадто стара, аби гойдатися на гілляччі, — відповіла дитина.
— Не маю і стовбура, — проказало дерево, — не можеш уже вилазити по ньому.
— Я занадто змучена, аби спинатися по деревах, — відказала дитина.
— Турбуюся, — зітхнуло дерево, — бо хочу тобі щось дати, але не маю що. Зараз я лишень стара колода. Мені так прикро…
— Тепер мені треба дуже мало, — відповіла дитина. — Я потребую лише спокійного пристановища, аби сісти і відпочити. Відчуваю-бо таку втому…
— Якщо так, — сказало дерево, випроставшись, наскільки це було можливо, — то стара колода саме те, що треба. Можеш сісти на ній і спочити. Підійди ближче, моя дитино, сядь собі і спочинь.
Дитина так і зробила.
А дерево було безмежно щасливе.
Нині ввечері сядь у якомусь спокійному куточку і допоможи своєму серцю подякувати всім «деревам» твого життя.
Та
не всі люди похилого віку можуть розраховувати на підтримку дітей та близьких.
Часом вони залишаються один на один із своїми проблемами. А іноді, розчавлені
буденними турботами, цілком втрачають віру в себе та в людей. Хто їм має
допомогти? Від кого чекати милосердя? Такі люди мають велике випробування. Як
реагуємо ми на такі ситуації? Чи залишаємося байдужими до самотності й
страждань? Чи намагаємось якось допомогти?
Вивчити вірш напамять
Для злих і добрих світить сонце
Так милосердно, ніжно так.
У кожне дивиться віконце:
Тут — вірні є, там — суєта.
Бог милостивий, терпеливий
І радість, і життя дає.
Для злих і добрих — хлібні ниви,
Для всіх веселонька встає.
То ж треба, друзі, Господеві
Нам щиро дякувать за це,
Тож треба в кожнім, в кожнім дневі,
Господнє бачити лице.
Допомогти старим і хворим,
Не шкодувати теплих слів.
Добро робити злим і добрим,
Так, як Христос колись робив.
Так милосердно, ніжно так.
У кожне дивиться віконце:
Тут — вірні є, там — суєта.
Бог милостивий, терпеливий
І радість, і життя дає.
Для злих і добрих — хлібні ниви,
Для всіх веселонька встає.
То ж треба, друзі, Господеві
Нам щиро дякувать за це,
Тож треба в кожнім, в кожнім дневі,
Господнє бачити лице.
Допомогти старим і хворим,
Не шкодувати теплих слів.
Добро робити злим і добрим,
Так, як Христос колись робив.
Дата: 19.03.2020
Тема: Узагальнення за темою.
Виконате
один із варіантів
І варіант
1. Яка Заповідь Божа
закликає шанувати батьків?
а) 8; б) 4;
в) 2.
2. Хто із біблійних
праведників були батьками Марії?
а) Йоаким і Анна; б) Захарія і Єлизавета; в) Аваам і Сара.
3.Що таке християнська
любов:
а)любов до Бога і Божа
любов до нас;
б)любов до себе,
самолюбство;
в) любов до чужинців
Продовжіть речення:
4.« Сім'я покликана до…»
5. « Родинні
реліквії– це…»
6. Виховання -це……
7.Що повинно лежати в
основі родини?
8.Назвіть способи
родинного виховання.
9.Порівняйте трактування
бездітності у Старому Завіті і у сьогоднішньому світі. Наведіть приклади.
10.Які, на вашу думку, є
взаємини із старшими членами вашої сім’ї? Відповідь обґрунтуйте.
ІІ варіант
1.Яку винагороду, згідно
Заповіді, отримає людина, яка буде виконувати четверту Божу Заповідь:
а) буде тобі весело і
будеш щасливо жити;
б) буде тобі добре і
довго проживеш на землі;
в) будеш безтурботно
жити.
2.
Батьківство і материнство – це…
а) обов’язок ; б) покликання; в) потреба.
3.Родинний дім-це:
а)рідня по лінії батька; б)царство батька, рай дитини, світ матері;
в) рідня по лінії матері.
Продовжіть речення:
4.« Родина – домашня…»
5.« Духовні наставники –
це…»
6. Християнське подружжя
–це……
7.Повага і пошана в
родині: яка різниця між ними?
8.Назвіть головні складові
родини.
9.У чому полягає цінність
батьківського благословення?
10.Чому любов і жертва
так часто перевтілюються в житті родини? Відповідь обґрунтуйте.
Немає коментарів:
Дописати коментар