Християнська етика 7 клас

Завдання: в робочому зошиті записати число, місяць, рік, тему уроку, слова в словник, прочитати текст та виконати завдання . Завдання виконати, сфотографувати  і надіслати на електрону адресу  Liliya0809@ukr.net

Дата: 18.03.2020

Тема: УСВІДОМЛЕННЯ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ  ЗА ДОЛЮ НАРОДУ

Святе Письмо навчає: «Будьте ж виконавцями Слова, а не слухачами самими...» (Як. 1:22).

Опорні слова і поняття: Відповідальність – усвідомлення необхідності виконувати своє життєве призначення, обов’язки перед Богом, державою, ближнім.

Патрiотизм — любов до своєї Батькiвщини, вiдданiсть своєму народовi, готовнiсть на жертви i подвиги заради нього; розумiння вiдповiдальностi перед Богом за долю народу.

         1. Які приклади вірного служіння народу  демонструє нам духовна історія України?

         Як виразно, як ясно навчає нас Син Божий ніколи не забувати мате­рі рідної, що завжди раділа і страждала разом з нами! Але в усіх нас є ще спільна для всіх мати, яка дала нам світло життя, яка нас виховала — це мати Україна!  І є в нас самим Богом даний батько — український народ! Батьківщину нашу, мабуть, недарма часто обра­зно називають куточком райської землі, настільки багата вона і щедра, гостинна і добра до кожного, кого годує, хто зростає на ній.  Славний наш народ! У середині І ст. Андрій Первозванний, уважно оглянув навколишні прос­тори і прорік на кручах Дніпровських: «Тут возсіяє Благодать Божа». Пройдуть ще сотні років, поки збудеться це чудесне пророцтво.

    У 860 році спробував охрестити своїх співвітчизників останній князь з роду легендарного Кия Аскольд. Та сили зла перемогли тоді: прийшли з півночі дружини варягів, убили Аскольда, відновили стару поганську віру. Змучений війнами і темрявою незнання Істинного Бога, народ наш терпляче чекав свого духовного пастиря, що поведе його до Світла Віри. Вранішньою благовісною зіркою на цьому шляху зійшли княгиня Ольга та Володимир Великий.

Житійні історії (для додаткового читання)

         Почавши своє правління з жорстокої помсти над древлянами за вбивство ними її чоловіка князя Ігоря, Ольга швидко збагнула, що лиш добро, мудрість і любов можуть бути вірними супутниками будь-якого правителя і, тільки творячи їх, він виконає святий обов'язок перед своїм народом. Тому княгиня охрестилася. Не вдалося їй зробити християнами своїх співвітчизників, бо твердо вірила, що кожна людина має прийняти в душу Єдиного Бога тільки з власного внутрішнього переконання, а не під тиском і насильством. Але зерно, засіяне княгинею у вдячних серцях бли­зьких киян, русичів, усе рясніше сходило на українській духовній ниві. Тому вона ввійшла в Небесне Царство... Вона і після смерті молить Бога за Русь. Святу справу рівноапостольної Ольги продовжив її внук Володи­мир. Складний шлях пройшов він до Христової Віри. В юності мстивий і похітливий,  він, багато спілкуючись з християнами,  спостерігаючи їх життя, все більше переконувався, що мусить перебороти в собі гріхи.  Перебуваючи у Корсуні у поході, Володимир, як колись великий апостол Павло, осліп. Його молода дружина, візантійська принцеса-християнка, порадила йому охреститися. І як тільки єпископ поклав руку на голову князя Володимира та став виголошувати приписані слова, ви­гукнув князь радо: «Я бачу, я знову бачу!» Та прозрів він не тільки фізично, не тільки видужали його очі. Про­зрів Володимир і духовно. Видужала і вийшла з мороку зневіри його ду­ша, пізнавши Істинного Бога.  Однак святість Володимира не тільки в тому, що охрестився сам і став на праведний життєвий шлях.  Головна його заслуга перед Господом у тому, що знайшов у собі сили, як старозавітній Мойсей, вивести народ з полону поклоніння дерев’яним ідолам в обітованну країну Радості, Справедливості, Досконалості, Віри, Надії, Любові, як увесь християнсь­кий світ.  Українська церква називає Володимира Рівноапостольним, тому що він приніс велику віру на Русь, як колись апостоли у Грецію, Рим та інші краї. Церква порятувала тоді руський народ від ворожнечі і братовбивст­ва, бо християнство найбільше з-поміж інших релігій кличе до любові, взаємопрощення і примирення. Завдяки Хрещенню наш народ визнали в цілому світі. На Русі з’явилися релігійні книжки, зазвучали церковні пісні. Володимир зводив церкви. Українська культура стала багатшою, різноманітнішою, приємною людям і Богу. На прикладі святих Ольги й Володимира переконуємось, як, ставши на християнський шлях, може багато зробити для свого народу людина, бо правитель мусить, як повчав Ісус, стати слугою рабів Божих, над яки­ми він є поставлений Господом.

Це цікаво!          І таких прикладів українська історія знає ще немало. Вірно служив своєму народові князь Ярослав Мудрий, дбаючи про законність і справе­дливий лад у державі, про поширення книг та освіти, про церкву, звівши для неї в Києві величний Софійський собор. Справжнім піклувальником про долю рідної культури, про збере­ження предковічних традицій народу, освячених християнською церк­вою, був князь Костянтин Острозький, коштом якого створена колегія і в його рідному Острозі, переписувалися і друкувалися книжки. Гідної пам'яті заслужив в українців митрополит Петро Могила. Він врятував своїми праведними ділами українську церкву від знищення, а народ від насильницької колонізації. Великим будівничим держави, церкви, культури можемо назвати гетьмана Івана Мазепу. Борючись за незалежність України, дбав він, щоб у достатку почували себе і церква, і народ. Будив до волі і гідності своїх співвітчизників апостол українського народу Тарас Шевченко, гостро картав тих, хто, забувши Бога, підло зра­джував рідний народ за «тридцять срібняків», палко закликав: «... свою Україну любіть; любіть її во время люте, в останню тяжкую мінуту за неї Господа моліть». Захоплює нас і подвиг в ім'я народу Митрополита Андрея Шептицького, що мужньо відстоював і церкву, і націю від наруги і перед поль­ськими окупантами, і перед фашистськими, і перед більшовиками.

Поміркуй і дай відповідь:   Чому до Батьківщини слід ставитися, як до рідної матері, а до свого народу – як до батька? Який шлях до Господа пройшли рівноапостольні Ольга і Володимир? У чому головна заслуга Володимира Святого перед Господом та українським народом?  Які блага принесла Україні християнська віра?

Як продовжили справу Ольги і Володимира їхні нащадки – духовні провідники народу?

Перевір себе:     Чому Господь благословляє любов до Батьківщини? Хто такий патріот?  Де маєш бажання жити – в Україні чи за кордоном? Чому?

Поясни слова Т.Шевченка: „І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь...”

         Перекажи історію про Давида й Голіафа від імені спочатку філістимлянського велетня, а потім єврейського пастушка. Наскільки відрізняється твоє сприйняття батьківщини і світу пари таких «перевтіленнях»?

2. Що ми можемо зробити для рідного народу?

Як часто нині ображаємось на державу, а не думаємо про те, що самі зробили для неї. Часто нагадуємо немилосердного боржника, що на колінах вимолював у господаря простити його борг, а сам жорстоко покарав того, хто був винен йому. А хіба не подібні ми до блудних синів, що ладні шукати щастя і легкого хліба на чужих сторонах, забуваючи про добробут батьківщини?    Між тим, Біблійний Йосиф, маючи за що обража­тись і на братів, і на весь Ізраїль, ставши управителем багатого Єгипетсь­кого царства, радо взяв під своє заступництво своїх співвітчизників, які опинилися в біді, гинули від голоду. А Мойсей з великої любові до наро­ду і віри в Господа терпів наругу з боку тих, кого заповзявся вивести з єгипетської неволі, нагодував їх і напоїв водою. Чи можеш чинити так само? Чи відчуваєш готовність підпорядкувати свої інтереси загальнолюдським?

     Бути відповідальним за долю народу по-християнськи означає від­чути в собі любов до ближнього, до всього народу, постаратися зробити для нього те, у чому відчуваєш силу і здібність. Землеробу — виростити хліб, лікарю — повернути здоров'я людям, учителю — сіяти зерна знань, учневі — сумлінно вчитися. Так, об’єднавшись у спільній праці і любові до Бога, зробимо свою державу могутньою, а народ щасливим!

Біблійна  історія

      Прочитай історію про перемогу ізраїльтян над амалекитянами (Вих. 17:8-16).

Повчальне оповідання         Петро і Степан працювали в полі. Бачать - у селі пожежа. «Це, ймовірно, наші хати горять», - сказав Петро. «Поїдемо скоріше додому», - додав Степан, запрягаючи коней. Петро і Степан швидко поїхали в бік пожежі. «Що горить?» - запитали по дорозі. «Іванова хата». Петро полегшено зітхнув і зупинив коней: «Ну, далі не поїдемо». – «Чому?» - здивувався Степан. «Так горить же не у нас. Навіщо даремно гаяти час? Робота в полі стоїть». Степан здивовано глянув на Петра: «А ти поспішав тільки свою хату рятувати?» Петро промовчав. Степан залишив його з конями, побіг допомагати гаси­ти пожежу. А Петро сидів і не знав, що йому робити, - за Степаном іти чи в поле їхати. (Василь Сухомлинський.)

         Поміркуй і дай відповідь: Як любові до рідного народу навчає нас Святе Письмо? Які ще відомі тобі факти з життя Мойсея, що засвідчують його любов до рідного народу, щире вболівання за його долю?  Чи обов’язково бути історичною особою, щоб мати змогу прислужитися рідному народу?

Перевір себе: На прикладі оповідання Василя Сухомлинського доведи, що любов до Батьківщини починається з любові до ближнього? Як ти ставишся до державної символіки України, її традицій та історії? Наскільки береш участь у громадському житті?  Чому бути добрим учнем означає бути справжнім патріотом? Що ти у своєму віці можеш зробити для рідної школи, вулиці, міста чи села?

         Запам’ятай!

Народ складається із нас, і тому рівною мірою несемо відповідальність за його щасливу долю

Виконати   завдання в зошиті:

         Написати  листа до Президента з пропозиціями, як поліпшити життя дітей в Україні.

Завдання: в робочому зошиті записати число, місяць, рік, тему уроку, слова в словник, прочитати текст та виконати завдання . Завдання виконати, сфотографувати  і надіслати на електрону адресу  Liliya0809@ukr.net

Дата: 01.04. 2020

Тема: СЛАВНІ ПОСТАТІ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ

Святе Письмо навчає: «Праведники живуть навіки, і нагорода їх від Господа, і Всевишній піклується про них» (Пр. 5:15).

 Опорні слова і поняття:  Ігумен – настоятель монастиря. Мощі – останки тіл святих, які мають чудодійну силу. Преподобний – той, хто найвищою мірою подібний до Господа любов’ю і смиренням.  Священномученик – святий, який тяжко переслідуваний або страчений за те, що не відступився від Божої Істини.

1. Як смирення стає шляхом до святості?

Житійна  історія (для додаткового читання)

         Коли князівський престол у Києві незаконно захопив брат Святополк,  його смиренний брат Борис вирішив не чинити насильства, щоб уникнути кровопролиття і братовбивчої війни, і розпустив дружину, що була з ним у поході. Та це не заспокоїло підозріливого Святополка, і він почав готувати замах на брата. Один із слуг, дізнавшись про це, попередив Бориса про небезпеку якраз тоді, коли праведний був на Всенощному богослужінні. Князь спокійно відбув службу, після чого припав навколішки перед іконою Спасителя: «Боже, не зачисли йому цього за гріх, бо він не знає, що робить...» По тому Борис поклався на Волю Божу і пішов до себе спочивати. А найманці Святополка вдерлися до його житла і закололи списом.

         Гліб, який сердечно любив свого брата, дізнавшись про віроломне вбивство, не кинувся до помсти, а впав просто неба навколішки і почав оплакувати втрату, благаючи Господа про щасливе вічне життя Бориса. Найманці Святополка, заставши Гліба за молитвою, вчинили неймовірне святотатство, перерізавши йому горло.

         Приклад св. Бориса і Гліба свідчить, що натомість справжня християнська любов і миролюбність — це великі чесноти в особистому, сімейному та суспільному житті. Борис і Гліб воліли віддати свої молоді життя,  щоб не довести до братовбивчої війни. Їхня благородна чеснота є нам дороговказом крізь усі віки.

Коли маєш поруч побожних брата чи сестру, що віддають своє життя на вівтар Господу, учися в них цієї праведності. Та бійся мати поруч себе брата й сестру, яких захопили тенета гріхів, молися за них, потішай, допомагай порадою, борися за їх духовне зцілення.

Поміркуй і дай відповідь:Які чесноти Бориса і Гліба викликають у тебе особливе захоплення?

2. Чому від земного життя треба брати мало?

Житійні  історії (для додаткового читання)

         Антоній Печерський жив пустельно й непомітно у печерах київських гір над Дніпром, благословенних свого часу Андрієм Первозванним, однак вістка про нього досить швидко поширилася містом та околицями. Одні горнулися до нього за благословенням, інші - за порадою. Одного разу прийшов до нього боярин Вишатич зі свитою своїх слуг і сказав, що готовий із ними віддати все, аби тільки мати змогу під духовним проводом святого Антонія спасатися від гріха. Антоній давав благословення і князям київським, і їх гостро критикував, коли відступали від християнського життя. Коли учнів та послідовників зібралося досить багато, над печерою збудували церкву Успіння Богородиці, яку, за переданням, забажала собі сама Матір Божа, а святий, що, до того ж, володів даром пророцтва, віддалився на відлюддя, де й почив у Бозі.

         За якийсь час духовний провід на київських печерах перейшов до святого Феодосія. Хлопець уже змалку відзначався великою побожністю. У школі поводився бездоганно, був слухняний, чемний, пильний, дагідний. Кмітливістю дивував навіть дорослих. Щодня ходив до церкви, читав священні книги, любив слухати оповідання про святих та ченців. Мати, побачивши, що Феодосій уникає світських розваг, не хоче одягатися в дорогий одяг, працює разом зі слугами і все, що має, роздає бідним, сварила і навіть била його, а коли спробував зібратися разом з паломниками до Святої Землі, замкнула в темній кімнаті. Та переконань молодого Феодосія похитнути не змогла, більше того, під його впливом незадовго сама постриглася у черниці. Сам Господь привів Феодосія під провід Антонія, вони молилися разом, проводили життя у покорі і смиренні. Ставши ігуменом Києво-Печерського монастиря св. Феодосій наполегливо взявся до облаштування чернечого життя, встановив суворі правила, але сам найпершим їх виконував. Нерідко сам рубав дрова, носив воду з колодязя, і, бачачи це, братчики отримували натхнення до праці, що заготовлювали дров на рік наперед і води приносили понад міру.

         Феодосій залишав Печерські мури тоді, коли потрібно було навернути грішників, попіклуватися про калік, сиріт, удів. І сам почив у великій гарячці, але в повному духовному смиренні, готовності до Господнього Суду.

         Преподобні Антоній і Феодосій Печерські зовсім небагато взяли від земного життя, жили убого, хоч могли мати великі маєтності, відмовляли собі у всьому, щоб поділитися з найбіднішими, з дитинства уникали світських утіх і повністю присвятили себе Богу.

         Часто нам доводиться чути: «Один раз живемо, так що слід урвати від цього світу якомога більше».          Життя Антонія і Феодосія показує нам, що людина може досягти значного успіху у самовдосконаленні, у боротьбі зі спокусами та гріхами.  

Поміркуй і дай відповідь: Чому Церква удостоїла Антонія і Феодосія Печерських імені преподобних? Чим їхнє земне життя відрізняється від твого? Як подолати в собі спокуси до земних благ? Чому захоплення ними є дуже небезпечними?

3. Які імена зі своєї історії шанують українці?

 Перевір себе: Пригадай, яку роль в українській історії відіграли Костянтин Острозький, Петро Могила, Іван Мазепа, Тарас Шевченко?

Це цікаво!

В українській історії було чимало постатей, які зуміли в собі патріотичну ідею і християнські чесноти. Це Петро Сагайдачний, що не тільки здобув славні перемоги над турками і росіянами, але й відкрив найбільшу в Україні Київську братську школу (майбутню Києво-Могилянську академію), де нашу молодь навчали не лише наукам, а й Слову Божому. У чужинських келіях скінчив своє  більш ніж столітнє життя останній ватажок Запорізької Січі Петро Калнишевський. Коли прийшла йому звістка про визволення, він залишився у монастирі відмолювати гріхи українців та мучителів батьківщини.

         Шанують в Україні Івана Франка, селянського сина, який досяг завдяки власній праці вершин освіченості. Він був і відомим ученим, і талановитим письменником, й активним громадським діячем. Жив вірою у добре майбуття батьківщини, особисто докладаючи немало зусиль, щоб так і сталося. Він ще встиг поблагословити на праведну путь українських січових стрільців, серед яких був і його син – сотник Петро. 

Дві з половиною тисячі хлопців-патріотів створили власне військо, сподіваючись здобути незалежність Україні. І хоч їхнім планам не судилося збутись, самовідданість молодих сміливців нагадувала подвиг Біблійного пророка Мойсея, що сорок років виводив власний народ із єгипетського полону.

         Із подвигом Маккавеїв можна порівняти героїчний бій захисників станції Крути. У січні 1919 року триста українських гімназистів та студентів зустріли у тридцять разів чисельнішу армію ворога. Більшість із них загинула, зберігши в серцях любов до України і віру в те, що Господь допоможе їм здобути незалежність для неї.

На кого заклявся Каїн?

Боже, покарай! –

Понад все вони любили

Свій коханий край.

Вмерли в Новім Заповіті

З славою святих. –

На Аскольдовій могилі

Поховали їх.

(П.Тичина.)

         У нерівну боротьбу спочатку з німцями, а потім із сталінським режимом вступили вояки Української Повстанської Армії у роки і після другої світової війни. Пам’ять про мужніх борців за волю, які, як Біблійний Давид, не злякалися набагато могутнішого ворога, бо жили світлою вірою, не вмирає в наших серцях.

         То були справді великі люди, які творили історію згідно з Божим Заповітом на рідній землі.

Повчальне оповідання

         Було в матері два сини – Остап та Андрій, і коли почалося в Україні лихоліття громадянської війни, пішли вони у ворожі армії: Остап – у білу,  а Андрій – в червону. Однієї ночі Андрій приблудився до хати і почав благати матір заховати десь від найлютішого ворога Остапа. Коли п’яні переслідувачі на чолі з братом поснули, мати полегшено зітхнула і полізла на горище до Андрія, якого заховала там. «Можеш утікати, поки вони сплять», - сказала вона. «А де ж мій братик Остап спочиває?» — спитав раптом якимсь занадто тремтячим голосом Андрій. Мати подивилась на сина і в присмерках місячної ночі, що проточи­лась на горище, побачила в Андрієвих очах підозрілий блиск. І вона одразу зрозуміла... Не довго думаючи, сказала: «Спить твій брат Остап на моєму ліжку». І сказав Андрій матері, щоб вона злазила з горища і не перешкоджала йому. І послухала мати сина, пішла в кімнату та лягла на своєму ліжку.

         І лежить мати під легкою ковдрою і ніяк не може вгадати, скіль­ки часу пройшло. Давно вже чує вона, як Андрій шелестить в сінях сторожкими носками і думає: «Мабуть, сокиру шукає». І хоче вона йому сказати, щоб він не шукав сокири, і чомусь не може цього зробити. Мати вже бачить, як скрадається до її затіненого ліжка її молод­ший любий син. Підійшов братовбивця тихо, нечутно і зу­пинився, як примара... І тоді враз гупнуло.          Андрій вискочив у вікно і побіг по порожніх вулицях містечка. А матері вже не було... (За Миколою Хвильовим.)

Поміркуй і дай відповідь:

Які постаті з української історії можна назвати славними? Як вони прислужилися Боггові і Церкві?

Наведи власні приклади.

Який подвиг учинила мати з оповідання Миколи Хвильового?

        

Запам’ятай!

Багато перших будуть останніми, а останні першими

        

Виконати завдання:

         Підготуй повідомлення ( презентацію)  про свого улюбленого героя української історії.