Завдання виконати, сфотографувати і
надіслати на електрону адресу Liliya0809@ukr.net
Дата:
18.03.2020
Тема:
«Християнські культурні цінності ».
Ключовий
вірш: «Бо де скарб твій, там буде й серце твоє!» Мт. 6:21
1.
Словникова
робота.
Релігія - сукупність духовних уявлень, заснованих на вірі
в духовний світ і Бога, а також відповідна поведінка й специфічні дії
Богопочитання (культ). Думки і вчинки релігійної людини підпорядковані тій
ідеї, що людський розум в нашому світі не самотній.Релігії говорять, що поруч з
людиною і навіть вище неї є невидимий розумний і духовний світ: Бог, ангели,
архангели ...
Культура - сукупність матеріальних і духовних, нематеріальних
цінностей, створених людством протягом його історії. Поєднує в собі науку,
освіту, мистецтво, мораль, уклад життя та світогляд.
2.
Розгляньте зображення і дайте відповідь на питання:
Про які події в
історії нашої держави вони нам свідчать?
Хто такий був Володимир Великий?
Чому його
вважають славетним українцем?
«Володимир повелів перекинути
ідоли. ...Потім послав Володимир по всьому місту сказати: «Якщо не прийде, хто
завтра на річку - чи то багатий, чи убогий, чи старець, чи раб, - буде мені
ворогом». Почувши це, з радістю пішли люди, радіючи і кажучи: «Якби не було це хорошим, не
прийняли б цього князь і бояри». На наступний же день вийшов Володимир з
священиками на Дніпро, і зійшлося там людей без числа. Увійшли у воду і стояли
там ... Володимир був радий, що пізнав Бога сам і люди його, і наказав рубати
(ставити) церкви і ставити їх по тих місцях, де колись стояли кумири (ідоли). І поставив він церкву святого Василія [Великого] на
пагорбі, де ото стояли кумири Перун та
інші і де жертви приносили князь і люди. І почав він ставити по городах церкви,
і священиків [настановляти], і людей на хрещення приводити по всіх городах і
селах...» Посилав він збирати у кращих людей дітей і
віддавати їх в навчання книжкове». (уривок
з «Повісті минулих літ»)
Християнство увійшло в усі галузі людського буття,
значно вплинуло на культуру.
Слово культура прийшло до нас з
латинської мови. Спочатку це слово означало те, що вирощено на землі, а не саме
проросло в полі.
Культура те, чого немає в дикій
природі. Сьогодні слово культура розуміється більш широко: це взагалі все, що
створила людина. Те, що людина змінює в світі своєю працею - це і є культура.
Трудячись, людина змінює не тільки світ, але й себе. І тому найважливіше в
культурі - це причини, з яких людина вирішує діяти саме як людина, а не як
тварина або машина. Чому людина чинить так, а не інакше? Як люди розрізняють
добро і зло, правду і неправду?
Відповіді на ці
запитання можна знайти в світі культури. Культура накопичує досвід людських удач і невдач.
Через культуру цей досвід передається від одних людей до інших. Культуру люди
створюють. А потім вже ця культура створює умови життя інших людей, впливає на
спосіб їх думок і почуттів, на спосіб їх спілкування і праці. Люди вчаться один
у одного не тільки в школі. Дружити, заступатися за правду, любити рідних людей
ми вчимося не тільки на уроках. І це теж частина культури.
Як треба відзначати державне або народне свято? Яким чином зустріти гостей?
Як організувати весілля або пережити втрату близької людини? Це теж питання
культури. Ці правила, норми, звичаї люди вбирають з першого дня існування. Свою
культуру людина зазвичай не вибирає. Вона народжується в ній, дихає нею, в ній
росте. Є галузі культури, загальні для всіх людей або для всієї країни. Але є і
відмінності в народних культурах. І навіть правила, загальні для всіх, люди
можуть пояснювати по різному. Наприклад, всі люди засуджують брехню. Але один
пояснить: «Не бреши, щоб і тобі не брехали у відповідь». А інший скаже: «Не
бреши, тому що всяку брехню бачить Бог». Перше пояснення дасть людина, яка
дотримується світської, тобто нерелігійної культури. Слова іншого висловлюють
позицію людини, що живе в релігійній культурі.
Для багатьох
людей ця віра стає настільки глибокою, що визначає їх поведінку
і їх культуру.
Завдання – прочитати текст, записати
в зошити лише ті номери, під якими стоять пам’ятки християнської культури
Запровадження християнства на Русі сприяло зміцненню
державності, розповсюдженню писемності, створенню визначних пам'яток
літератури. Під його впливом розвивалися живопис, кам'яна архітектура, музичне
мистецтво, розширювалися і зміцнювалися культурні зв'язки Русі з Візантією,
Болгарією, країнами Західної Європи. Разом із християнством на
східнослов'янських землях були запроваджені церковний візантійський календар,
почитання ікон, вшанування святих. Та в процесі поширення й утвердження
християнство на Русі поступово втрачало візантійську форму, вбираючи в себе
елементи місцевих слов'янських звичаїв, ритуалів, естетичних запитів східних
слов'ян. Разом з тим християнство справило великий вплив на розвиток духовної
культури Київської Русі. Як відомо, із його запровадженням літературною мовою
на Русі стала церковнослов'янська мова, створена приблизно за сто років до
прийняття християнства болгарськими просвітителями Кирилом і Мефодієм. З нею
поширювалась освіта також на Балканах і в Моравії. Коли християнство стало
державною релігією Київської Русі, виникла потреба ознайомити віруючих з
Біблією, житіями святих, проповідями, а також з історією християнства та його
світоглядом. Першим кроком на шляху створення давньоруської літератури було
перенесення з Візантії та Болгарії духовної літератури. Слід зазначити, що до
літератури древньоруські книжники підходили творчо: редагували тексти,
вставляли власні зауваження, цитати тощо. До перекладної літератури входили:
богослужбові книги – Святе Письмо, Тріоді, Октоїхи, Мінеї, Требники тощо; житія
святих – агіографи, патерики – збірники коротких розповідей про ченців,
аскетів; кормчі книги – пам'ятки церковного права, церковні статути;
філософські твори типу «Шестодневу» (коментар до опису створення світу);
історичні хроніки; гомілетика – урочисті «слова» на церковні свята. Науковці
підрахували, що в десяти тисячах церквах і монастирях, які були побудовані на
Русі з кінця Х до початку XIII ст., знаходилося близько 85 тис. перекладних та
оригінальних книг. Специфіка релігійного змісту, можливості доступу до
досягнень світової культури сприяли тому, що, в основному, першими
письменниками були священнослужителі: київський митрополит Іларіон, митрополит
Климент Смолятич, монах-літописець Нестор, єпископи Кирило Туровський та Лука Жидята,
дяк Григорій, ігумен Печерського монастиря Феодосій, ігумен Сильвестр та інші.
Основним джерелом викладу соціальних та морально-етичних проблем на Русі була
Біблія, особливо Новий Заповіт. З біблійних книг найчастіше перекладалися
Євангеліє, Апостол («Дії святих апостолів» і «Послання апостолів»), Псалтир,
П'ятикнижжя Мойсеєве, Буття. Збереглося чимало списків Євангелій, але лише два
з них складають тетра-Євангелія, тобто усі чотири Євангелія (від Матвія, Марка,
Луки, Іоанна) разом. Перший руський список Євангелія був виконаний дяком
Григорієм у 1056 - 1057 рр. на замовлення новгородського воєводи і посадника
Остромира, родича великого князя Ізяслава. Звідси і назва – Остромирове
Євангеліє.
Першим відомим письменником з місцевого населення був
у Київській Русі митрополит Іларіон. Роки його народження і смерті невідомі,
творив він в XI ст. за часів княжіння Ярослава Мудрого. Він є автором визначної
пам'ятки вітчизняної писемності – церковно-богословського твору «Слово про
закон і благодать», написаного між 1037 і 1050 рр., в якому відзначив велич
свого народу, своєї землі, своєї церкви. Необхідно зауважити, що під «Законом»
стародавні письменники розуміли Старий Завіт – першу частину Біблії , а під
«благодаттю» – Новий Завіт – другу частину Біблії (християнство).
У Київській Русі досить швидко виник свій жанр
літератури – літописання (як жанр, а не історичні записи).
Цінною пам'яткою староукраїнського письменства є
«Повчання Володимира Мономаха своїм дітям». У «Повчанні» простежується
світський, хоча і запозичений з Псалтиря, варіант християнської моралі.
Після запровадження на Русі християнства з'явився
новий вид літератури – житія святих (агіографія). У цих релігійно-біографічних
творах розповідалось про життя мучеників, аскетів, церковних і державних
діячів, оголошених церквою святими: Іоанна Златоуста, Афанасія
Олександрійського, князів Бориса і Гліба, вбитих своїм братом Святополком,
засновника Києво-Печерського монастиря Антонія Печерського. Розвиток культури
на Русі вимагав підготовки освічених людей, відкриття шкіл, створення певної
системи освіти. Після офіційного запровадження християнства на Русі князь
Володимир розпорядився збудувати на Старокиївській горі, поряд з Десятинною
церквою, школу для дітей «нарочитої чаді», тобто знаті. Школи відкрилися також
у Чернігові, Переяславі-Залесському, Луцьку, Холмі, Овручі. У них вивчали
письмо, читання, арифметику, іноземні мови, риторику, навчали співу, давали
деякі відомості про поетику, а також з географії, історії. Навчання велося
церковнослов'янською мовою, що «прийшла» разом із церковними книгами з
Болгарії, цією мовою перекладалася й іноземна література.
Запровадження християнства на Русі справило великий
вплив на розвиток кам'яної архітектури. Першою кам'яною церквою на Русі була
Десятинна церква, побудована у Києві в 989–996 рр. Це був хрестовокупольний
храм з трьома нефами, оточений галереями, прикрашений мозаїкою, фресками,
коштовними чашами, іконами. На утримання церкви князь Володимир дав десяту
частину своїх доходів, тому й назвали її Десятинною. У середині XI ст.
з'явилися перлини давньоруського зодчества – Софійські собори у Києві,
Новгороді, Полоцьку. Вони поєднали в собі візантійський і місцевий типи
будівель. Риси самобутнього древньоруського мистецтва яскраво проявилися у
Софійському соборі у Києві – найвидатнішій архітектурній споруді Київської
Русі, що збереглася до нашого часу. За величчю художнього образу, досконалістю
архітектурних форм, внутрішнім оздобленням Софія Київська, закладена у 1037 р.,
належить до видатних мистецьких пам'яток
стародавності. За розмірами собор перевищував візантійські храми, його мозаїка
мала 177 відтінків, що створювало багатий колоритний ансамбль. На стінах
Софійського собору було багато фресок зі сценами звичайного життя: полювання на
диких звірів, народні гуляння, ігри скоморохів тощо.
Процес поширення й утвердження християнства на Русі
супроводжувався формуванням нових традицій в образотворчому мистецтві. В міру
того як давньоруський іконопис набував самостійного розвитку, традиції
візантійської іконографії послаблювалися, створювалися самобутні, яскраві
шедеври церковного живопису. Першими вітчизняними живописцями були ченці
Києво-Печерського монастиря Аліпій і Григорій, які навчалися іконописного
мистецтва у візантійських майстрів. Високою майстерністю відзначаються
мініатюри в окремих рукописних книжкових творах того часу. Найбільш стародавні
збереглися в «Остромировому Євангелії» (1056–1057 рр.) – це фігурки трьох
євангелістів.
Із запровадженням християнства на Русі пісенне
мистецтво стало складовою частиною богослужіння. Церковний спів прийшов на Русь
із Візантії, наша церква перейняла грецьку богослужбову традицію. З часом у
грецькі церковні наспіви поступово проникали елементи народної пісні, тісно
пов'язаної у слов'ян із землеробством і сімейно-побутовою сферою. Давньою і
досить унікальною формою вітчизняної культури є дзвонова музика. Дзвони
повідомляли про нашестя ворога, пожежі, військові перемоги, скликали народ на
віче, викликали у людей почуття радості або скорботи, надії, тривоги, страху тощо.
Монгольська навала XIII ст. зруйнувала древньоруські
міста і села, пам'ятки архітектурної майстерності – палаци, монастирі, а також
твори живопису і літератури. Від Києва через 6 років після Батиєвого погрому
залишилося усього 200 будинків. Тисячі талановитих древньоруських майстрів
(художників, архітекторів, ювелірів тощо) були фізично знищені або забрані у
полон. На півстоліття припинилося кам'яне будівництво через відсутність
матеріальних засобів і майстрів-будівників. Однак татаро-монгольське нашестя не
змогло знищити всіх надбань духовної культури Київської Русі. Народ зберігав і
поширював перлини фольклору, наукові знання, відбудовував зруйновані міста,
села, храми, монастирі, відроджував кращі традиції культури минулого.
Християнство поступово проникало в життя простих
людей, у домівках з’являються його атрибути. При вході в хату, як
правило, зліва отвором до фасадної сторони будинку розташовувалася піч. По
діагоналі від печі знаходився красний кут (покуття, святий кут) – християнський
центр будинку. Тут обов'язково висіли ікони, запалювалася лампада, зберігалися
священні книги, свячена вода і свічки. Покуття вважалося найпочеснішим місцем у
хаті, куди саджали дорогого гостя, виявляючи йому повагу. Під образами сиділи
молоді на весіллі.
Християнство супроводжує людину протягом усього життя
– від народження до смерті. Дуже важливим був момент надання немовляті імені,
оскільки добре вибране ім'я забезпечувало малюку щастя і благополуччя. Було
прийнято давати імена за святцями (в межах 8 днів до і 8 днів після
народження). Давні обряди вибору імені були повністю замінені церковним
хрещенням – таїнством, яке знаменує
прилучення людини до Бога, християнської віри, очищає душу від
первородного гріха. В цьому обряді величезну роль відігравали хрещені батьки
дитини. Вони шанувалися нарівні з рідними і зобов'язані були всіляко
піклуватися про хрещеників. Хрещені батьки відігравали почесну роль на
весіллях, брали участь у вихованні сиріт, але головною вважалася їх духовна
спорідненість. Вони повинні навчити немовля віри, виховати справжнього
християнина. За нього вони
відповідатимуть перед Богом нарівні з батьками дитини.
В житті християнина Причастя і Покаяння є основою
буття. В останню путь людину, за християнськими звичаями, також проводжає
церква.
1. «Остромирове Євангеліє»
2. Версаль
3. «Повість минулих літ»
4. Перун
5. Просвітителі Кирило і Мефодій
6. П’ятикнижжя Мойсея
7. Десятинна церква.
8. «Слово про закон і благодать»
9. Парк «Софіївка»
10. Перекладна література
11. «Повчання Володимира Мономаха своїм дітям»
12. Житія святих.
13. Хрещення, Весілля
14. Зевс.
15. Дзвони.
16. Марновірства.
17. Софія Київська.
18. Літопис.
19. Олімпіада.
20. Капище
Немає коментарів:
Дописати коментар