06.05.2020 християнська етика 9 клас

Християнська етика  9 клас

Завдання : в  зошиті записати число, місяць, рік, тему урока,  слова в словник, прочитай  зміст теми, виконай завдання. Завдання виконати, сфотографувати  і надіслати на електрону адресу  Liliya0809@ukr.net , Viber (0999603927), гугл класрум.

Дата: 06.05.2020

Тема: Християнство в  музиці.

Завдання:

І.Записати ключовий вірш:

ІІ. Записати основні поняття:

    Благовіст –

    Дзвін -

ІІІ. Опрацювати матеріал до уроку та записати опорний  конспект.

Наш світ не уявляється нам без звуків, улюблених чи ні, та вони супроводжують нас протягом дня. Ранок весни відрізняється від ранку зими – ще не відкривши очі, а тільки прислухаючись, ми це усвідомлюємо. Звуки, рідні й близькі для бабусі та дідуся відрізняються від ваших улюблених звуків: пісень, мелодій і навіть звуків різноманітних технічних приладів. А тепер згадайте і подумки поверніться всередину того храму, який є поруч з вами. Ось ви заходите до нього… Як він вас зустрічає, якими звуками? Хтось був в храмі під час богослужіння? Храм зустрів вас тоді піснеспівами, тихими й мелодійними. А хтось прийшов у той час, коли служба закінчилася – храм зустрів його зосередженою тишою. Музика оточує нас усюди.

Як виникла музика – питання, яке є цікавим для кожного. Так от, музика виникла завдяки релігії: адже перші свої пісні ще в давні часи людини присвячувала богам. Саме слово «мелодія» походить з грецької «мелос» (пісні богам). З часом з’явилися і музичні інструменти, у супроводі яких пісня звучала більш мелодійно. А з часом виникли й пісні нерелігійного характеру.

«Музика! Хто не був зачарований нею, хто не згадував її, як своє бажання бути гарним і ніжним, сміливим і хоробрим. Який мислитель не був піднесений її багатими мелодіями, безкінечним простором  та красою її образів , чудодійною силою, яка викликає в душі людській  найскладніші, найтонші і глибокі асоціації, почуття, які піднімають її до вершин людської гідності, до творчості», - так про музику говорив Олександр Довженко. Так про музику говорять і ті, хто сприймає її усією душею, відчуває серцем і розуміє усе, що в неї вдихнув автор.

Різна музика, як то кажуть на всі смаки, інколи роз’єднує людей, робить їх музичними індивідуалістами. Та є музика, яка об’єднує: вона є незмінною своїм духом і настроєм ось уже протягом століть, вона єднає душі у спільній молитві до Бога, вона є тими сходами, які єднають небо і землю. І скільки б поколінь не змінювали одне, скільки б змін не відбувалося у житті і світі – вона залишається незмінно величною і прекрасною.

Коли ми чуємо музичний твір, ми сприймаємо його спочатку на рівні «подобається-не подобається», рівні симпатії-антипатії. Та хіба можливо сприймати речі, явища та почуття тільки таким чином? Звісно, що ні. Мабуть, треба вміти аргументувати, чому саме той чи інший твір стає «твоїм», близькім, зрозумілим, рідним… І для цього нам повинні слова – це ви вже зрозуміли з попередньої вправи. Та чи тільки мелодія сприймається нами у пісні? Звісно, ні. Ми вслухаємося у слова.

Церковний піснеспів заспокоює, концентрує увагу людини на своєму внутрішньому світі, приносить мир в почуття і емоції. Мелодія та слово відповідають основам світогляду: окрім краси, церковний піснеспів доносить ще й істину. Людина, яка співає в хорі, не просто механічно відтворює мелодію, виконує пісню – вона також вчиться гармонійному співіснуванню з іншими людьми. Адже в хорі один голос сам по собі не має великої цінності. Тільки відчувши гармонію, маючи навичку слухати і чути, кожний виконавець створить співзвуччя, яке передасть глибину твору і стане тією музичною атмосферою, в якій проходить церковна служба.

Чи знаєте ви, що в народі кажуть: храм – це молитва в камені, дзвін – молитва в звуці, а ікона – молитва у фарбах.

Багатьом з вас доводилося чути величний голос дзвонів і бачити ікони. Це – мистецтво особливе. І відчуття людини, яка чує дзвін або дивиться на ікону, – теж особливі, не схожі с повсякденними емоціями і переживаннями.

Згадайте свої відчуття (урочистість, захоплення, хвилювання) Мабуть, немає людей, байдужих до дзвонової музики та до іконопису, всі ми, хоча б на мить, та відчуваємо в серці щось таємниче.

Дзвін, що за традицією в богослужбовій літературі називається кампан, має своє походження від італійської провінції Кампанья, звідки поширилось мистецтво виготовлення дзвонів.

Вчитель пропонує учням поміркувати про таємницю виникнення дзвону за однією з легенд:

Наталія Скакун     Колокол-колокольчик

Шел по полю мудрец, воспевал красоту

Тех цветов,что украсили поле.

Восхищался старик – в них не сила людей,

В них прославлена Божия воля.

Шел мудрец и молился от сердца Тому,

Кто весь мир этот создал прекрасный.

Шел мудрец, возносил благодарность Тому,

Чьи старанья отнюдь не напрасны.

Вдруг услышал старик, что-то прямо в траве

Зазвенело молению вторя. Словно чудо открылось

Вдруг взору его – колокольчиков синее море.

Нежный звук разливался, как ангельський хор,

Что поет Богородице Деве. И казалось:

Мелодии всюду его: и на грешной земле, и на небе.

-         Вот бы людям такую красу донести,

Чтобы сердце их в радости билось.

Чтобы страх разогнать, чтоб уверенность дать –

Чтобы это навеки продлилось.

Благодать, благодать! Как ее унести?

Передать, сохранить и не бросить?

Наклонился старик, колокольчик сорвал

И отправился к мастеру с просьбой:

 - Мастер! Мастер! Ты видишь цветок?

Он бесценен. Он – хрупок и нежен.

Ты возьми серебро да и вылей другой:

Много больше, сильнее, чем прежний.

Пусть он силой своей возвещает всем нам

«С нами – Бог, Его слава и сила!»

Чтобы Божия истина козни и зло

Силой звука добра победила.

Вдохновленный литейщик взял в руки цветок –

Вскоре колокол первый родился, а за ним и второй,

Следом – третий. И так род могучих собратьев продлился.

Дзвін можна порівняти з людиною: як і людина, дзвін народжується; його батьки – вправні майстри, які багато вкладають у свій витвір; життя дзвона може бути славним, корисним або тихим, непримітним; смерть дзвона – трагічна, славна, неочікувана… Паралель можна продовжувати, діти наводять свої приклади.

ІV. Перегляд  відео-притчи «Історія одного дзвона»

www.youtube.com\istoriaodnogokolokola

     Для віруючих існують різні засоби спілкування з Богом, до яких належать храм, ікона, дзвін, який часто називають «церковним голосом». Немає людей, байдужих до «церковної музики», і навіть в повсякденному житті, почувши дзвін, ми, хоча б на мить, зупинимося і прислухаємося до нього. Дзвін для християнина - це не тільки час богослужіння, з ним пов'язані всі урочистості, радощі й години смутку.
         Перша поява дзвонів відноситься до глибокої давнини. Виготовляти дзвони і користуватися ними почали ще єгиптяни, євреї, римляни. На Сході дзвони були відомі в Китаї та Японії. У стародавні часи дзвони були зовсім невеликих розмірів і їх клепали з листового заліза, а потім з листової міді та бронзи.
         Коли дзвони почали вживатися у християнському богослужінні, достеменно невідомо. Під час гонінь на християн про вживання дзвонів не могло бути й мови, так як перші християни збиралися на молитву таємно від влади. Їх скликали на богослужіння особливі люди, які називалися народозбирателями. Перше застосування дзвонів у християнському богослужінні церковний переказ відносить до свт. Павлина, єпископа Ноланского (353-431). Як свідчить легенда, увісні єпископ бачив янгола з дзвіночками, який видавав чудесні звуки. Польові квіти дзвіночки, підказали свт. Павлину форму дзвонів, які і були вжиті при богослужінні.

      На християнському Сході дзвони з'явилися лише у другій половині IX століття, коли на прохання імператора Василя Македонянина (867-886) з Константинополя надіслали 12 дзвонів для новозбудованої церкви. Через 500 років дзвони міцно увійшли до вжитку у всіх християнських храмах Сходу.

На Русі дзвони вперше з'явилися з прийняттям християнства. Перша літописна згадка про дзвони на Русі відноситься до 988 року, тобто в самий час Хрещення Русі. В Києві були дзвони при Успенській та Ірининській церквах. В Новгороді дзвони згадуються при храмі св. Софії в самому початку XI століття. Тоді ж вперше стали дзвонити в храмах Полоцька, Новгород-Сіверського та Володимира на Клязьмі.

Нова сторінка в історії дзвонарської справи починається в другій половині XV століття, коли до Москви прибув італійський інженер та будівельник Аристотель Фіорованті. Він влаштував «гарматний двір», де відливали гармати та дзвони. На початку XVI століття майстри з успіхом освоїли ливарну справу і навіть багато в чому перевершили своїх іноземних вчителів. У цей час формується особливий тип вітчизняних дзвонів, система кріплень, особлива форма і склад дзвонової міді.

Благовіст.

Благовістом називають удари в один великий дзвін. Цим дзвоном віруючі скликаються в храм для участі в богослужінні.  Благовістом цей дзвін називається тому, що ним сповіщається добра  звістка про початок богослужіння. Здійснюється благовіст так: спочатку роблять три повільних, протяжних удари  (доки не припиниться звук дзвону), а вже потім слідують удари. Якщо дзвін дуже великого або величезного розміру, то ці удари роблять звисаючим билом в обидва краї дзвону. Якщо ж дзвін порівняно невеликий, то в такому разі било притягається мотузкою досить близько до його краю, на мотузку кладеться дошка і натиском ноги роблять удари. Благовіст у свою чергу  поділяється на два види: Звичайний, або частий, і проводиться найбільшим дзвоном; та пісний, або рідкий, проводиться меншим за величиною дзвоном, в дні неділі Великого Посту.

Дзвін

Власне дзвоном називається дзвін, коли дзвонять відразу в усі дзвони, або ж у кілька дзвонів. Дзвін у всі дзвони розрізнюється:

1.     Тризвон - це дзвін у всі дзвони, потім маленька перерва, і другий дзвін у всі дзвони, знову маленька перерва, і третій раз дзвін у всі дзвони, тобто дзвін у всі дзвони тричі, або дзвін у три прийоми. Тризвін висловлює собою християнську радість, урочистість. У наш час тризвоном стали називати не тільки дзвін у всі дзвони тричі, але, взагалі, дзвін у всі дзвони.

  

2. Двузвон - це дзвін у всі дзвони двічі, в два прийоми.

3. Перезвін - це удари по черзі в кожен дзвін (по одному, або по декілька ударів в кожен дзвін), починаючи з великого й аж до малого, і так повторюють багато разів.

  4. Перебір - це повільний дзвін по черзі в кожен дзвін по одному разу, починаючи з самого малого й аж до великого, а після удару у великий дзвін, ударяють у всі дзвони разом, і так повторюють багато разів.

   Драматично склалася доля дзвонового мистецтва на Україні. З приходом радянської влади були повністю зруйновані тисячі храмів, а разом з ними знищені мільйони ікон, віддано в переплавку або продано за кордон практично все дзвонове багатство. За короткий час була загублена унікальна колекція церковного майна, що дбайливо збиралося протягом кількох століть.
         В сучасному світі йде відновлення старих та будівництво нових храмів, створюються парафії та монастирі. Відкрилося багато реставраційних майстерень та іконописних шкіл.

         Набагато складніше було з відродженням дзвінниць. При підготовці до святкування 1000-річчя хрещення Київської Русі (1988р) з'ясувалося, що в країні катастрофічно невистачає дзвонів. Більш того, за роки забуття були втрачені секрети дзвонового ливарства. Слов’янський дзвін завжди відрізнявся надзвичайною мелодійністю та багатством тембру. Сучасним майстрам, які зважилися відродити дзвонове мистецтво, довелося по крихтах збирати всі тонкощі виготовлення дзвонів.     

В даний час декілька найбільших підприємств успішно освоїли лиття дзвонів: В Україні це ПрАО «Донецксталь» - м.Донецьк, ООО Эллада-Н – м. Полтава. Сучасні технології дозволяють відливати не тільки нові, але і відтворювати точні копії стародавніх дзвонів, включаючи їх звучання.

Завдяки нашим умільцям, дзвін лунає зараз не тільки в наших містах і селах, але і в храмах Японії, Білорусі, Канади, Польщі, США, Сербії - скрізь, де живе православний люд.

         Оздоровлення від дзвонів доведено наукою і підтверджено історією. Адже у страшні часи панування епідемій тифу та холери наші пращури недарма вдень і вночі безперестанку били у дзвони – так вони знищували віруси й мікроби, якими було насичене повітря. Відомі випадки, коли люди, регулярно слухаючи дзвін, позбувалися глухоти, німоти, астми, заїкання, й навіть виразкової хвороби. Оздоровча сила церковного дзвону підтверджена і науковцями з міста Рівне. Для прикладу: в Почаївській лаврі існує традиція ставити недужих під великий Лаврський дзвін, .

         Співробітники кафедри фізики НУВГП підтвердили, що дзвін дійсно пригнічує розвиток хвороботворчих мікробів та вірусів. Відбувається це внаслідок того, що ритмічні удари на дзвіниці порушують спокій мікролептонів – надлегких частинок, якими оточені всі матеріальні предмети.  Ці  частки починають рухатися у повітрі, генеруючи при цьому мікролептонні поля, які розривають жорсткі молекулярні зв’язки і видаляють шкідливі ізотопи. А саме ці ізотопи призводять до виникнення хвороб. Дзвін – голос Бога, що міцно відбивається у нашому сумлінні та пригадує нам про нашу приналежність до іншого життя у вічності. Дзвін – духовна сила, що зв’язує нас із вічністю.

V. Вправа  «Почути і відчути»

За допомогою  інтернет – ресурсів прослухати запропоновані твори та заповнити таблицю( поставити позначку навпроти емоцій, які  викликає музика).

Музичний твір	«Молитва» Н.Май	«Молитва» Пропаганда	«Humanity» Scorpions	«Под Твою милость» Д.Бортнянський
сприяє глибоким роздумам
заспокоює і сприяє концентрації уваги
дратує і викликає негативні відчутті
не викликає жодних почуттів