13.05.2020 Християнська етика 9 клас

Християнська етика  9 клас

Завдання : в  зошиті записати число, місяць, рік, тему урока,  слова в словник, прочитай  зміст теми, виконай завдання. Завдання виконати, сфотографувати  і надіслати на електрону адресу  Liliya0809@ukr.net, Viber (0999603927) або гугл класрум.

Дата: 13.05.2020

Тема: «Християнство в літературі та сучасному медіапросторі».

Завдання:

І. Записати ключовий вірш уроку: «Хто вважає на слова, той знаходить добро, хто покладається на Господа, той щасливий». (Пр.16.20)

ІІ. Опрацювати матеріал.

Ми з вами живемо в світі, наповненому інформацією. ЇЇ ми сприймаємо через очі, вуха, ніс, на дотик. Та є унікальні носії інформації, які ми можемо почути, якщо вони вимовляються; які ми можемо побачити, якщо вони пишуться; які ми можемо створити, якщо вони народжуються в нашому серці і розумі. І цими унікальними носіями інформації, повідомлення, новини є слова.

Згідно з  одним із досліджень, слова «человек» (рос) і слово «слово» (рос)  є тождеством. І це можливо довести наочно: (вчитель демонструє етимологічний ланцюжок за Ф.Степановим)

Человек – чловек – цловек – словек – слово.

Для того, щоб представити цей унікальний ланцюжок вчені поринали в глибини віків й вивчали літературу, знаходили безліч закономірностей, які відкривають усю премудрість створення нашого світу.

З давних-давен слово сприймалося як унікальне і безцінне, як те, що дано людині від Бога, як те, що не можна зганьбити, як те, що має силу вбити і силу відродити до життя.

         Сувої папірусу були поширені, ще в I столітті після Р.Х., коли з'явилися стародавні рукописи (кодекси). Поступово їх стали використовувати все частіше. Перша письмова згадка про рукописи як різновид книг відноситься до кінця I століття, коли ми знаходимо оцінку їх компактності. В язичницькому світі рукопис не знайшов визнання і тільки з християнством був популяризирований і отримав широке розповсюдження.

         Спершу стародавній рукопис використовувався для ведення бухгалтерії, але з розвитком пергаменту у III ст. після Р.Х., поступово почав витісняти папіруси. Причин прийняття рукопису, як основного виду книги кілька: він економічний, оскільки можна використовувати обидві сторони аркуша, його легко заховати, він є зручним і доступним. Можливо, християнські автори використовували рукописи навмисно, щоб вони не були схожі на язичницькі тексти, які зазвичай писалися у формі сувоїв.

         Але потреба в розмноженні текстів ставала дедалі більшою, а можливості
переписувачів були обмежені. Для того, щоб вирішити цю проблему, в
окремих монастирях стали вирізати з дерева рельєфні тексти і ікони в
дзеркальному відображенні. Поступово виготовлення книг збільшилося. Книги були дорогими. Папір прийшов в Європу від арабів, припускають, що вони запозичили спосіб його виготовлення у китайців. Дешевизна матеріалу дозволила випускати набагато більше книг, ніж це було можливо раніше. На Русі книги з'явилися з появою християнства. В XIV - XV ст. в Європі виготовлення книг вийшло за стіни монастирів, цим почали займатися не церковні служителі, а ремісники.

ІІІ. Вправа «Екскурс  в історію»   

І. Вклад Гутенберга

         Виготовлення паперу за два століття поширилося по всій Європі. І  нарешті, Йоганн Гутенберг, ювелір, гравер, різьбяр по каменю, винайшов
книгодрукування. Він першим застосував розбірний шрифт, хоча вважається, що в Європі у нього все таки були попередники. Металеві букви-літери для
шрифту відливали зі сплаву, в якому переважав свинець. Їх поміщали в
набірну касу, звідки наборщик брав необхідні, і підбирав в особливій рамці
рядок. Рядок викладали на набірну дошку. Набір для сторінки обмотували
жорсткою ниткою, щоб він не розвалився, і змащували типографською фарбою з сажі і лляної олії (оліфи). На набір укладали поміщений в рамку лист
зволоженого паперу. Просушивши лист, на ньому робили відбиток тексту на оборотній стороні. Друкарський верстат був ручним, готові листи розгладжували під пресом, складали в стоси, розрівнювали і переплітали.

         Перші книги Гутенберга з'явилися в Німеччині в 40-х рр. XV ст..  До кінця 1500 р. книги випускали вже в 200-300 містах Європи, де діяло до - 1700 друкарень. У них було віддруковано 35-45 тис. видань, а загальний тираж їх міг доходити до 20 млн. За перші 50 років друкарства людство отримало книг більше, ніж за сотні років до цього. У XV ст. книгодрукування поширилося по всій Європі.

          Йоганн Гутенберг народився в 1394 році в місті Майнц, його батько обіймав почесну і прибуткову посаду,  він стежив за карбуванням монет в Майнці.  У 1530-х родина тимчасово виїхала до Страсбурга. Джерел, які розповідають про те, де вчився Йоганн Гутенберг, не знайдено. Незважаючи на це, його біографи висловлюють обґрунтовані припущення, що винахідник друкарства отримав гарну початкову і вищу освіту. Читання та письма Йоганн навчився при монастирі або церковному братстві. Тут він опанував ази латини. Майже всі видання, приписувані Гутенбергу, надруковані латинською мовою. Винахідник, ймовірно, добре володів цією мовою, а також був добре знайомий з природничими науками та  богослов'ям.    

Перебуваючи в Страсбурзі, Йоганн Гутенберг проводив перші досліди
друкарства, намагаючись тримати їх у таємниці. Одночасно з цим він займався виготовленням дзеркал і навчав цього кілька учнів. Прийнято вважати, що винахід друкарства стався близько 1440. Йоганн Гутенберг до
цього часу, швидше за все, вже повернувся в Майнц. В 1440-х Гутенберг
надрукував перші складальні книги: це були так звані Донати (посібники по
граматиці) і календарі. Спільно зі своїм учнем Петером Шеффером
Гутенберг в середині 1450-х рр. надрукував найбільш відомі перші складальні видання: 42-малу Біблію (на сторінці містилося 42 рядка) та Псалтир.

     Гутенберг продовжував працювати до середини 1460-х років. Він отримував безліч замовлень. Йоганн Гутенберг помер в 1468 році у віці 74 років.

ІІ. Першодрукар  Іван Федоров

         Серед чудових будівничих російської культури одне з перших місць займає Іван Федоров, з ім'ям якого пов'язаний початок книгодрукування в нашій державі.
          На Русі друковані книги з'явилися пізніше, ніж у південних і західних слов’янських землях. Це пояснювалося великою кількістю рукописних книг і самих переписувачів. Проте, до того часу в Священних і богослужбових книг із-за численних переписувань накопичилося чимало помилок. За наказом царя Івана IV було вжито заходів до припинення цього. Спостерігати за правильністю переписування доручили найстарішим священикам, але виправити все було неможливо. І коли в 1553 році стало потрібно набагато більше  богослужбових книг для нових храмів у завойованому Казанському царстві, то з усієї закупленої кількості лише деякі книги виявились без спотворень.

         Тоді юний цар Іван задумався про пристрій для друкарської справи. На користь друкарства переконував царя і преподобний Максим Грек - відомий проповідник і перекладач грецьких книг. Бажання царя влаштувати в Москві друкарню підтримав його духовний наставник митрополит Макарій, який покладав великі надії на друкарську справу, вважаючи, що з його допомогою вдасться уникнути спотворень церковних книг. Митрополит Макарій благословив царя на нову справу, сказавши, що «думка почати друкування книг на Русі сказана царю Самим Богом».

         Перша датована друкована книга на Русі з'явилася 1 березня 1564 року. Вона була видрукувана в Москві в державній друкарні, яку заснував Іван Грозний. Повна назва книги «Діяння апостольські», але більш відомо її коротка назва «Апостол». Як богослужбова книга вона включає діяння апостолів та їх послання, і призначена для читання в церкві під час богослужіння. До набору першої сторінки книги приступили у квітні 1563 року, і майже через рік, 1 березня 1564 року, друкування «Апостола» було закінчено. Сам першодрукар провів велику текстологічну та редакційну роботу над нею, оформив за всіма правилами палеографічного мистецтва того часу. Творчо переробивши орнаментальні прийоми школи Феодосія Ізографа (провідного оформлювача російської рукописної книги початку 16 століття), Іван Федоров зробив у цій книзі багаті заставки кожного розділу, барвисті віньєтки у верхній частині сторінки, буквиці-ініціали, набрав її особливим шрифтом.

     Між тим у Івана Федорова з'явилися супротивники і заздрісники. Вони звинуватили його в єресі, прагнучи погубити справу. Це примусило Івана Федорова та його помічника Петра Мстиславця бігти в інші краї. Але ворогам друкарства не вдалося знищити велику справу першодрукаря.

         Іван Федоров надрукував у 1574 році друге видання «Апостолу» й підручник «Азбуку» вже у м. Львові, у заснованій ним новій типографії, де він також зіткнувся з опором переписувачів книг. Кілька років потому його запросив до себе Костянтин Острозький, де він в Острозі за дорученням князя надрукував так звану Острозьку Біблію, першу повну Біблію церковно-слов’янською мовою.

          У сучасному XXI столітті друк книг поступово відходить у з’вязку з появою електронних книг, комп'ютерів, інтернету. Але потримати в руках віддруковану книгу набагато приємніше і корисніше, ніж читати її з монітору.

ІІІ. Святе Письмо — Біблія, звернена до кожної людини, є невичерпним джерелом духовності й моралі.

Головною ознакою, яка відрізняє Святе Письмо від інших літературних творів і надає йому сили та величезного авторитету, є богонатхненність. Під нею розуміють надприродне осяяння, яке, не знищуючи особистості автора, підносить викладання істин до досконалості, керує процесом написання, всіма етапами роботи автора. Завдяки цьому Святе Письмо є не простим результатом думки людини, а словом Самого Бога.

Біблія охоплює історію взаємовідносин Творця й людства, яка починається від творіння світу й людини, її гріхопадіння і триває до сьогодення. У Святому Письмі описані моральні вчинки осіб, громад, народів, які Бог допустив, щоб зберегти людині можливість вибирати між добром і злом.

Розуміння цінностей європейської цивілізації, культури буде досить обмеженим без знайомства зі Святим Письмом. 

При знайомстві з ним треба звертати головну увагу не на те, як, де і коли відбулася подія (хоч і це завжди дуже важливо), а на те, що ця подія означає для нас, чого нас навчає, до чого закликає, від чого упереджує.

Людини вкрай необхідні думки, які прикрашають, очищують душу, підносять її, надихають її на краще. Зна­йомство з істинами, викладеними у Святому Письмі, — це для християн головне виховання душі.  Дуже добрим є, хоча б час від часу підносити свої думки від щоденних справ, читаючи Святе Письмо. З та­кими людьми легко спілкуватися та зручно бути поруч, з ними добре переборювати випробування, негаразди, погані звички. З ними поруч можна по-іншому думати, по-іншому жити.

Євангеліє — головна частина Святого Письма Нового Заповіту, головна частина всієї Біблії. З грецької мови «євангеліє» означає «добра новина», «радісна звіст­ка»«благовість».

Євангеліє складають чотири книги за авторством євангелістів-апостолів (апостол у перекладі з грецької — посланник): Матвія, Марка, Луки та Іоанна. В них розповідається про пришестя на землю Сина Божого — Іісуса Христа, про Його життя на землі, про Його дивовижні діяння та моральне вчення, про Його хресну смерть, Воскресіння та вознесіння до неба.

На очікуванні пришестя Месії зосередилися колись усі національні, політичні й навіть особисті сподівання юдеїв. Вважалося, що головною справою Месії має стати повалення загарбницької римської влади. Він мав явитися як винагорода за праведність Ізраїлю. Проте Євангеліє свідчить, що Спаситель замість закликів ізраїльтян до визвольної боротьби навчав, що Царство Його не від цього світу, що Цар Він лише у тому значенні, що кожен, хто прагне істини, слухає Його голос, що Царство Істини не приходить у видимий спосіб, а міститься в людських душах.

Важко перебільшити значення для християн Святого Євангелія. Це кришталево чисте джерело, яке втамовує жагу душі; це вогонь, який випалює все нечисте у серці; це світоч, що осяює життя навколо.

Надприродність Євангельського закону добре розкривається в світі вищих ідеалів: «Ви чули, що було сказано: Око за око, зуб за зуб. А я кажу вам: Не противтеся злому. Хто вдарить тебе в праву щоку, оберни до нього й другу. Хто хоче позиватися з тобою і взяти з тебе одежу, лиши йому і плащ. І хто тебе силуватиме йти милю, йди з ним дві. Дай тому, хто в тебе просить, а хто хоче позичити в тебе, не відвертайся. Ви чули, що було сказано: Люби ближнього свого й ненавидь ворога свого. А я кажу вам: Любіть ворогів ваших і моліться за тих, що гонять вас; таким чином станете синами Отця вашого, що на Небі, який велить своєму сонцю сходити на злих і на добрих і посилає дощ на праведних інеправедних. Бо коли ви любите тих, що вас люблять, то яка вам за це нагорода? Хіба не те саме й митарі роблять?» (Матв. 5, 38–46).

Коли ми читаємо книги, наповнені пристрастями, агресією та різними вадами людської душі, то іноді настільки занурюємось в прочитане, що майже відчуваємо себе причетними до подій. Співчуваючи герою книги, який грабує, вбиває, бреше, ми, мало-помалу, стаємо співучасниками його злих, гріховних вчинків. І, навпаки, коли ми читаємо Євангеліє, високі ідеали осяюють наші серця.

У тих випадках, коли при читанні будь-якого місця зі Святого Письма якийсь уривок залишається незрозумілим, не треба дратуватися, намагатися осягнути все й одразу. Святе Письмо розкривається поступово, по мірі духовного зростання людини.

Євангеліє дає людству повноту Божого морального закону.

Воно містить відповіді на безліч питань, що можуть зустрітися в житті християнина. І ці відповіді йдуть від Самого Творця та Законодавця всього життя. Тому  Євангеліє —  дороговказ і порадник, а разом з тим — друг і втішник.

Це книга, відкрита для тих, хто шукає істину та сенс життя.

ІV. Написати твір-роздум на одну з запропонованих  тем:

«Книга мовчить, та розуму навчить»

«Безцінна спадщина дідів – мудрість, що плине з віків»

«Молитва – моє  слово до Бога»

«Ми такі різні, та все ж – діти Божі»