13.05.2020 Історія України 10 клас

Історія України  10 клас

Завдання : в  зошиті записати число, домашня робота, тема урока. Завдання виконати, сфотографувати  і надіслати на електрону адресу  Liliya0809@ukr.net   або  Viber( 0999603927) .

Дата: 13.05.2020

Тема: Історія рідного краю. Херсонщина під час Другої світової війни.

Завдання:

І. Опрацювати  матеріал, написати  конспект.

    З початком німецько-радянської війни 22,5 тис. осіб з Херсонщини вступили до лав добровольців. З Херсона у серпні 1941 р. було евакуйовано три заводи: нафтопереробний, сільськогосподарського машинобудування, судноремонтний. За 20 діб евакуації на лівий берег Дніпра було переправлено 130 тис. осіб.

У середині серпня 1941 р. німецькі війська підійшли до Херсона. Місто захищали воїни 51-ї стрілецької дивізії і моряки Дунайської військової флотилії.

Битва за Херсон тривала з 15 по 18 серпня, коли Херсон було захоплено німцями. Він увійшов до складу німецького протекторату Райхскомісаріат Україна

Взяття міста Червоною Армією

     Основні бойові дії по взяттю міста Червоною Армією умовно можна поділити на два етапи: Перший  Знищення Херсонського передмостового плацдарму (2.11 — 21.12.1943) та форсування Дніпра та захоплення міста.(11.03.1944-13.03.1944)

  За час окупації Херсону місто було перетворено у велику перевалочну базу, та місце переправи через  Дніпро, для безперебійного постачання усім необхідним військ групи армії «Південь». В районі с. Антонівка, було наведено Паром, канатну дорогу, та в короткий час було збудовано залізно-дорожній міст.  

    Проте після Битви за Кавказ, поразки під Сталінградом німецькі війська були вимушені відступити, і бойові дії почали повертатися на схід. Таким чином Херсон став важливим у стратегічному плані містом. Гітлер особисто наказував тримати міст через Дніпро, розраховуючи перейти у контрнаступ на Перекоп. Оборону було налагоджено по лінії Олешки, Саги, Челбурда, Козацькі Лагеря утворивши Передмостовий плацдарм. Врешті решт після довгих днів оборони німецькі війська були змушені відійти, міст було підірвано 18.12.1943 а останні війська відійшли у Херсон 21.12.1943.

Після важких боїв настало незначне затишшя, яке обидві сторони використали для перегрупування військ. Німецька сторона швидкими темпами готувала місто до довготривалої оборони. Були вириті окопи, збудовані доти, підготовлені мінометні та артилерійські позиції.

   Штабом  28 армії 10 березня був розроблений план операції по визволенню міста форсуючи ріку в районі Антонівка, Кіндійка. Це завдання покладалося на 49 Гвардійську та 295 стрілецькі дивізії. 13 березня 1944 р. період німецької окупації закінчився, і до міста увійшли частини 49-ї гвардійської стрілецької дивізії під командуванням полковника Василя Маргелова та 295-ї стрілецької дивізії під командуванням полковника О. П. Дорофєєва. Місто й область було повернено до складу Радянського Союзу.

   П'ятнадцяти воїнам за мужність і героїзм, проявлені при звільненні міста було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Цією високою нагородою були удостоєні: командир 295-ї стрілецької дивізії полковник А. П. Дорофеев, командири батальйонів капітан П. М. Кутепов, майор Г. А. Акопянц, капітан М. А. Золотухін, майор Г. Д. Шенгелія, капітан В. М. Добросоцкіх, командир роти лейтенант Г. Г. Бахтадзе, командир взводу старший сержант І. І. Тішкун, рядовий Н. Н. Суббота, командир 49-ї гвардійської стрілецької дивізії полковник В. П. Маргелов, лейтенант С. А. Гуменюк і Приходько, молодший лейтенант С. А. Харченко, старший сержант Н. І. Белявскій і сержант Г. В. Емельянов.

   В період німецької окупації у Херсоні активно діяла Організація Українських Націоналістів (революційна). Херсонський окружний провід ОУН (р) очолював Богдан Бандера (рідний брат Степана Бандери). Під прикриттям діяльності загонів самооборони, дозволених окупаційною владою, вони проводили збори з метою пропаганди програми ОУН, на які збиралося до двох тисяч осіб. Прихильники ОУН (б) гуртувалися навколо командира самооборони на ім'я «Конрад». Вони мали зв'язок з іншою групою, що діяла в окупаційній адміністрації Херсона. Керував нею заступник міського голови Гриць. До середини січня 1942 р. обидві групи були заарештовані. 12 серпня того ж року в Херсоні було ув'язнено ще вісім осіб, запідозрених у приналежності до українського підпілля. У листопаді 1942 організаційну мережу ОУН (р) було ліквідовано німцями.

   13 березня 1944 року Юрій Левітан зачитав зведення Радінформбюро, в якій було сказано про звільнення обласного міста Херсона, хоча місто було тільки райцентром. Щоб зачитана зведення не була дезінформацією, Йосип Сталін наказав створити Херсонську область. Так, 30 березня і була вона створена Указом Президії Верховної ради СРСР. До її складу увійшло тоді 20 районів.

Підпільна організація Херсона

  «Хлопці з Карантинного острова» - антифашистська підпільна організація, яка діяла під час німецько-радянської війни в окупованому Херсоні (Українська РСР) на острові Карантинному, в районі морського порту і Забалки. Учасниками організації стали діти 13-16 років (члени піонерської та комсомольської організацій). Організація була створена на початку німецької окупації (окупаційний режим було встановлено в Херсоні 19 серпня 1941 року).

1. Основний склад організації.

Петро та Леонід Чернявські Анатолій, Андрій, Федір Запорожчуки, Шура Рубльов, Михайло Єременко, Шура Теленга, Михайло Деєв, Сергій Бабенко, Шура Падалка, Анатолій Тендітний, Леонід Лагутенко, Семен Темний. Більшість хлопців навчались у школі водників (сучасна гімназія № 20 ім. Бориса Лавреньова). В підпільній групі була єдина дівчинка – Ліда Григоровська.

2. Створення організації

  19 серпня 1941 р. від причалу м. Херсона відійшов буксир «Очаківський канал», який підбили нацисти, і він затонув на мілині. Вночі група островських хлопців переправилась на човнах до «Очаківського каналу». Вони випередили німців і захопили на буксирі зброю: рушниці, гранати, патрони. Всі боєприпаси сховали в плавнях.

Анатолій Запорожчук і Петро Чернявський зібрали друзів на таємну сходку. Саме там пролунала клятва, яку промовив кожен, хто увійшов в загін відважних: «Я, юний партизан, зобов'язуюсь за смерть батьків і старших братів, за сльози матерів і старших сестер бити нацистів до останнього подиху і вигнання з радянської землі. Кров - за кров, смерть - за смерть, а в разі зради, нехай рука радянського народу покарає за законом» (за спогадами Семена Темного). «Клянусь нещадно помститися ворогові! Клянусь зберігати секрети, не видавати їх ворогові навіть під страхом смерті! Клянусь!..» (за романом Л. Марченка «Клятве остались верны»)

З цього моменту розпочала свою діяльність підпільна організація, яка складалася з хлопців, більшість з яких жила на Карантинному острові. Спочатку вона не мала назви, але після закінчення Великої Вітчизняної війни групу юних патріотів почали називати «Хлопці з Карантинного острову».

3. Діяльність організації

Протягом місяця юні підпільники вистежували розташування німецьких частин. Семен Темний з Федором Запорожчуком викрали із директорського кабінету заводу ім. Комінтерну друкарську машинку. Шура Рубльов забрав додому радіоприймач, за допомогою якого слухав зведення інформбюро, які передавали із Москви. Він записував їх, а потім хлопці друкували листівки і розвішували, щоб херсонці дізнались правду про події, які відбувались на фронті. Юні месники провели ряд диверсій: злив пального із цистерн німецької автоколони, підпали складів і цехів на підприємствах, поломка обладнання там же, підрив кабелю стратегічного зв’язку, вивішування прапорів на честь свята 1 Травня. Хлопці вбили німецького мотоцикліста, у якого був пакет з військовими документами. Плани гітлерівського командування терміново були передані досвідченим підпільникам із групи «Центр», в яку входили комуністи і яку очолював Федір Комков. За допомогою дорослих діти брали участь у визволенні людей із в’язниць і таборів військовополонених. А потім переправляли потайки на човнах через Дніпро. Перед цим усіх утікачів забезпечували одягом та їжею. Таким чином декілька сотень військовополонених змогли повернутись до лав Радянської Армії. Діяльність юних підпільників не могла залишитись непоміченою. За ними розпочали стежити за наказом шефа херсонської СД. В групу був впроваджений зрадник Іван Кострижев, який видав хлопців. Гестапівці схопили юних патріотів, влаштовували допити з тортурами, але підпільники героїчно витримали всі катування, нікого не видали.

4. Загибель основної групи «Хлопців з Карантинного острова».

22 серпня 1942 року відбулась страта юних героїв. Чотирьох – Анатолія та Андрія Запорожчуків, Петра та Леоніда Чернявських – доправили до шибениці. Вона знаходилась біля кінотеатру «Спартак» на вулиці Суворовській. Хлопці зійшли на ешафот. Шуцмани накинули їм на шиї мотузки. Анатолію Запорожчуку ще повісили на груди табличку, на якій крупними буквами було накреслено: «За смерть німецького офіцера». - Ми гинемо, але не здаємось! – вигукнув Петро Чернявський. - Прощавайте, товариші! – в один голос голосно промовили Леонід Чернявський та Андрій Запорожчук. - Знищуйте німецьких гадів! – останнім викрикнув Анатолій. Офіцер-гестапівець різко махнув рукою. Шуцмани вибили з-під ніг хлопців табуретки, і їх тіла засмикалися в конвульсіях. У той самий день, 22 серпня, неподалік від заводу ім. Петровського були розстріляні ще вісім юних патріотів: Федір Запорожчук, Шура Рубльов, Шура Теленга, Шура Падалка, Сергій Бабенко, Михайло Єрьоменко, Михайло Деєв, Анатолій Тендітний. Після страти нацисти пред’явили рахунки батькам юних патріотів – на сплату за утримання дітей у в’язниці, на витрати у зв’язку з повішенням і розстрілом.

5. Діяльність після загибелі основної групи організації «Хлопці з Карантинного острова».

Островські хлопці, які залишилися в живих, продовжували боротьбу з окупантами. Загін очолив Леонід Лагутенко.

6. Доля членів організації

Леонід Лагутенко 

Майже перед самим визволенням Херсона розстріляли за антифашистську діяльність групу партизан, серед яких був Леонід Лагутенко.

Ліда Григоровська

Виконувала завдання командування наступаючих частин нашої армії, будучи навідницею артилерійського вогню. 13 березня 1944 р. (в день визволення Херсона) німці стратили її.

Федір Зінченко]

Числиться в списках безвісти зниклим.

Ваня Іванов]

Помер після підриву човном транспортного судна в березні 1942 р.

Валя Кабаков

Виконуючи завдання, підірвався на міні в грудні 1941 р.

Семен Темний

В одній з облав поліцаї заарештували Сеню Темного. Його після тортур відправили у Німеччину, де він пройшов крізь в’язницю і табори. Декілька раз він здійснював втечі, але невдало. Втікача ловили та піддавали катуванням. Лише з четвертої спроби Семену вдалось перейти лінію фронту і вступити до лав Радянської Армії. Юний гвардії рядовий брав участь в бойових операціях. День Перемоги зустрів у Берліні. Зараз (2014 рік) він живе на острові Карантинному в невеликому власному будиночку, зберігаючи пам'ять про своїх друзів-підпільників. Написав книгу спогадів про своїх друзів – героїв нацистсько-радянської війни «Испытание на прочность». Завдяки його спогадам херсонський письменник і журналіст Леонід Марченко написав документально-художній роман «Клятве остались верны».

7. Нагороди

Юні герої-підпільники посмертно нагороджені медаллю «За відвагу». Семен Темний нагороджений нагрудним знаком «Партизан України».

8. Твори про «Хлопців з Карантинного острова»

1. А.Дрозд. «Хлопці з Карантинного», документальна повість.

2. А.Дрозд. «Штаб у плавнях», оповідання.

3. А.Дрозд. «Мальчишки с Карантинного острова», поема.

4. М.Пархомов. «Пароль «Сніг»», повість.

5. Е.Червина. «Двенадцать отважных», нарис.

6. Л.Марченко. «Клятве остались верны», документально-художній роман.

7. М.Каляка. «Осокори пам’ятають про все», роман.

8. С.Темный. «Испытание на прочность», спогади.

 Пам'ять про хлопців

1. Стела на вулиці Суворова, на місці страти юних героїв.

2. Пам’ятний знак у мікрорайоні Корабел.

3. Пам’ятник загиблим у Великій Вітчизняній війні на території заводу ім. Комінтерну. На гранітній плиті викарбувані імена «Хлопців з Карантинного острова».

4. В гімназії №20 ім. Б.Лавреньова (м. Херсон), в історичному музеї є експозиція, присвячена юним героям-підпільникам.

                                    КУЛИК ІЛЛЯ ОЛЕКСАНДРОВИЧ

                     Кулик Ілля Олександрович народився 2 серпня 1924 року у місті Херсоні в родині робітника. У 1941 році закінчив 10 класів 27-ї середньої школи міста Херсона, потім був секретарем шкільної комсомольської організації, членом міськкому комсомолу.
У серпневі дні 1941 року, коли частини Червоної Армії відступали з Херсона, І.лля Кулик з невеликою групою товаришів по навчанню залишився на окупованій території з метою організації боротьби проти фашистських загарбників. Юнаки збирали зброю, боєприпаси і переправляли їх у схованку на лівий берег Дніпра.
У грудні 1941 року І.О. Кулик почав створювати підпільну молодіжну організацію «Патріот Батьківщини». Спочатку до неї увійшли найближчі друзі І.О. Кулика і товариші по школі, а потім у підпільну організацію були залучені і інші комсомольці.
У січні 1942 року на квартирі Іллі  Кулика відбулися перші збори членів підпільної організації. На цих зборах юні підпільники дали клятву нещадно боротися проти німецько-фашистських загарбників. Учасники організації зібрали 2 ящики гранат, 15 ящиків толу, 9 гвинтівок і багато патронів.
Наприкінці червня 1942 року на нелегальних зборах було вирішено організувати друкарню і випускати антифашистські листівки. У вересні підпільники надрукували на машинці текст першої листівки і розповсюдили її серед населення, закликаючи людей до боротьби проти німецько-фашистських загарбників. З цього часу комсомольці-підпільники систематично поширювали листівки у всіх районах міста, а також у найближчих селах і на залізничній станції Снігурівка Миколаївської області.
І.О. Кулик і його товариші провели значну роботу по звільненню військовополонених. За час діяльності підпільної організації було звільнено близько 100 військовополонених - бійців і командирів Червоної Армії, частина їх була залучена до роботи в підпіллі. На цей час підпільна комсомольсько-молодіжна організація об'єднувала у своїх лавах близько 50 членів і близько 20 активістів.
Влітку і восени 1942 року молоді патріоти здійснили ряд диверсійних актів на залізничній ділянці Галаганівка-Снігурівка, на крекінг-заводі і в німецькому шпиталі. Підготовка і проведення диверсій звичайно обговорювалися на зборах основного складу організації. Переслідування поліції та гестапо не дали можливості здійснити багато намічених диверсій. Іллю Кулика двічі було заарештовано і обидва рази відважному підпільнику щастило втекти. 29 листопада 1942 року поліції оточили будинок, де переховувався Ілля Кулик. Захищаючись, він убив декількох з них, а потім, щоб живим не потрапити у руки фашистів, застрелився.
За героїзм та мужність, виявлені в боротьбі проти ворога, Іллі Кулику 8 травня 1965 року було присвоєно звання Героя Радянського Союзу посмертно. Ім’ям Кулика названо школу, де він навчався.та одну з вулиць міста. В парку ім. Ленінського комсомолу встановлено гранітне погруддя героя.