Дата:
17.03.2020
Тема:
Адміністративно – територіальний устрій
західноукраїнських земель у складі Австрійської імперії.
Включення
західноукраїнських земель до складу Австрійської імперії.
Адміністративно-територіальна
структура Королівства Галичини і Лодомерії
Із
трьох частин західноукраїнських земель першою до складу монархії Габсбургів
увійшла Підкарпатська Русь (Закарпаття), яка ще в 1526 р. у складі
Угорського королівства потрапила під владу австрійської династії. Буковина недовго,
протягом 1775–1786 рр., була окремою адміністративною частиною, у
1787 р. вона була приєднана до Галичини й після
1849 р. одержала статус окремої провінції (краю). Інші українські землі
були об’єднані разом із польськими (які дісталися Австрії після першого поділу
Польщі) у так зване Королівство Галичини й Лодомерії. Ця перероблена на
латинський манер назва по суті означала Галицьке-Волинське князівство
(«Лодомерія» — «Володимирія», від назви міста Володимир-Волинський).
В
австрійській Галичині українці та поляки складали трохи більше ніж по 40 %,
євреї — близько 10 % населення. Поляки проживали переважно на захід
від ріки Сян, тоді як українці жили переважно в Східній Галичині, де й складали
65 %, поляки — близько 20 % і євреї — понад 10 %. Як і у
випадку з українськими землями в складі Росії, так і в українських землях у
складі Австрії етнічні відмінності в основному збігалися із соціальними.
У
Галичині правлячим класом була польська шляхта, у
Буковині — румунські бояри, а в Закарпатті — угорські пани.
Українська нація в усіх трьох частинах переважно була представлена селянами з
нечисленним прошарком духовної та світської інтелігенції.
Австрійська
імператриця Марія-Терезія та її син Йосиф II наприкінці XIX ст. проводили
«модну» тоді серед монархів Європи політику просвітительства (порівняйте з
політикою Катерини II на початку її царювання — «освічений
абсолютизм»). Основою її була залежність могутності держави від поширення
освіти й усіляких свобод серед її підданих.
Головним
напрямком політики Австрії в Галичині був курс на послаблення позицій польської
шляхти та католицької церкви (внаслідок реформ Марії-Терезії в імперії було
ліквідоване монастирське землеволодіння, освіта була передана з відома чернечих
орденів під піклування держави). Але найбільше значення для Галичини мали
реформи Йосифа II, який проголосив звільнення селян з особистої залежності
(1782 р.) і чітко визначив розміри панщини (30 днів на рік). Були
проголошені й інші зміни на користь селян: заборонено збільшення поміщицького
землеволодіння за рахунок «прирізки» селянських земель, суд мав бути не
поміщицьким, а державним; також відбулися зміни в оподаткуванні селян на їхню
користь. Реформи Йосифа II залишили глибокий слід в історії Галичини та
Буковини — український селянин почав відчувати себе громадянином своєї
держави.
Реформи
Марії-Терезії та Йосифа II та їх вплив на розвиток західноукраїнських земель
Входження до складу австрійської імперії спричинило для західних українців,
як і для наддніпрянських українців чимало змін. Вони також опинилися у складі
імперської структури управління прикметники рисами якої були перевага інтересів
центру, засилля чиновництва, прагнення до регламентації життя підданих
розпорядженнями зі столиці.
Однак у ставленні Австрійської та Російської імперій до українських земель
були також значні відмінності. Австрійський уряд ніколи не намагався
стверджувати, що українські землі є корінними імперськими землями і лише
доводив своє право володіти ними визначити, що їх населяють інші народи.
Імперія Габсбургів була об'єднанням різних народів, з яких жоден не мав
абсолютної більшості. Унаслідок цього австрійська влада не намагалася
нав'язувати своїм підданим єдину загальноімперську культуру. Однак, у
національному житті західних українців, що потерпали раніше від мадьяризації на
Закарпатті, румунізації у Північній Буковині та полонізації в Східній Галичині,
під владою Габсбургів відчутним стало також онімечування. В усіх державних
установах стала вживатися німецька мова, що значно посилило загрозу
денаціоналізації українців.
Західноукраїнські землі дісталися австрійській владі у досить занедбаному
стані. Габсбурги не збиралися їх утримувати за рахунок центру, а розраховували
на них як на джерело поповнення армії та надходжень до державної скарбниці. У
70-80-х pp. XVIII ст. на західноукраїнських землях відбулося чимало змін,
пов'язаних із здійсненням в усій імперії реформ імператриці Марії Терезіх та її
сина Йосифа II.
В аграрній сфері було здійснено перепис земель, якими володіли пани і,
відповідно до нього, визначено повинності селян і податки із землевласників,
було також обмежено застосування до селян тілесних покарань, заборонено панщину
у неділі та свята, примусові роботи без згоди селян тощо.
У 1780-1782 pp. Йосиф II видав декілька законів, за якими селяни
звільнялися від особистої залежності та панщина обмежувалася трьома днями на
тиждень. Водночас селянам надавалися мінімальні громадянські права -
одружуватися без дозволу пана, посилати дітей навчатися до школи, ліквідовано
право пана судити селянина тощо. У 1789 р. Йосиф II видав закон про ліквідацію
панщини, проте після його смерті цю норму скасували.
В адміністративній сфері "королівство Галичини і Лодомерії" було
поділено на округи, припинено дію всіх польських законів із 1786 р. і замінено
їх на загальної м перські.
В релігійній сфері імператриця Марія-Терезія зрівняла у правах
греко-католицьку та римо-католицьку церкви. Римо-католикам було заборонено
примушувати греко-католиків змінювати віру. Імператор Йосиф II за законом 1781
р. надав рівні прав у своїх володіннях послідовникам не лише всіх християнських
церков, а й євреям. Некатолики здобули однакові з католиками права на державну
службу.
В освітній сфері імператриця Марія Терезія за шкільною реформою 1777 р.
визнала за усіма своїми підданими право навчати своїх дітей у початковій школі
рідною "материнською" мовою. У Відні 1774 р. при церкві Св. Варвари
було відкрито семінарію ("Барбареум") для навчання греко-католицького
духівництва. За правління Йосифа II її закрили, а натомість створили семінарії
у Львові та Ужгороді. З 1784 р. відновилася діяльність Львівського
університету, при якому для студентів-русинів було створено "Студіум
рутеніум" ("Руський інститут".), де науки викладалися
церковнослов'янською мовою.
Реформи Марії-Терезії та Йосифа II, здійснені на західноукраїнських землях
в цілому позитивно вплинули на розвиток краю, спричинили поширення серед
русинів прихильного ставлення до Габсбургів, завдяки чому їх стали називати
вірними і вдячними імперії "тірольцями Сходу".
Дата: 31.03.
Тема: Українське національне
відродження в західноукраїнських землях у ХVІІІ
– в першій половині ХІХ ст..
Національне відродження
і піднесення національно-визвольної боротьби в Галичині в 20-30 pp. XIX ст.
"Руська трійця"
Національне відродження і піднесення національно-визвольної боротьби в
Галичині в 20-30 pp. XIX ст. "Руська трійця"
Західноукраїнські землі (Галичина, Буковина, Закарпаття) на кінець XVIII
ст. опинилися під владою Австрійської імперії. їх включення до складу імперії
збіглося в часі з реформаторською діяльністю імператорів Марії-Терезії та
Йосипа II. Реформи сприяли пробудженню національного життя в західноукраїнських
землях. Специфіка національного відродження у цьому регіоні полягала в тому, що
основним носієм української національної ідеї було духівництво.
Національне відродження спочатку охопило Закарпаття, де завдяки діяльності
будителів наприкінці XVIII – на початку XIX ст. з'явилася плеяда видатних
діячів. Так, першим ректором Петроградського університету був Михайло
Балудянський, директором Ніжинської гімназії Іван Орлай, активно діяв на
науковій ниві Юрій Гуца Венелін. У Львівському університеті викладали професори
Михайло Щавницький, Іван Земанчик, Петро Лодій.
Найвидатнішим будителем був перший історик Закарпаття Іоаникій Базилович.
Продовжив його діяльність Михайло Лучкай.
Завдяки діяльності єпископа Андрія Бачинського (1772–1809), засновника
мукачівської єпархії, та М. Лучкая вдалося зберегти і відродити національну
самобутність українського населення Закарпаття.
Від початку XIX ст. процес національного відродження охопив і Галичину. У.
1816 р. з ініціативи священика І. Могильницького в Перемишлі виникла перша в
Галичині культурно-освітня організація "Товариство священиків",
навколо якого гуртувалося патріотично налаштоване греко-католицьке духівництво.
Товариство стало активним поборником прав української мови та українізації
шкільництва. Члени товариства сприяли прийняттю цісарем рішення 1818 р. про
допущення в початкову школу української мови. Із-під пера його учасників вийшли
перші граматики української мови – І. Могильницького, Й. Лозинського, Й.
Левицького.•
У першій половині XIX ст. центром національного руху в Галичині став Львів.
Тут на початку 30-х років XIX ст. виникло напівлегальне демократично-
просвітницьке та літературне угруповання "Руська трійця" (засновники
М. ІІІашкевич, І. Вагилевич та Я. Головацький), яке виступило на захист
української мови (термін "руська" для галичан означав українська).
Особливістю виникнення та діяльності громадсько-культурного об'єднання
"Руська трійця" є те, що воно, будучи яскравим самобутнім
представником культурницького етапу українського національного руху, одночасно
зберігало певні риси етапу фольклорно-етнографічного і робило перші спроби
прориву в політичний етап.
Перебуваючи під значним впливом поляків, творів істориків (Д.
Бантиш-Каменський), етнографів (М. Максимович) та літераторів (І.
Котляревський) з Наддніпрянської України, члёни "Руської трійці" своє
головне завдання вбачали в піднесенні статусу та авторитету української мови,
розширенні сфери її вжитку і впливу, прагненні "підняти дух народний,
просвітити народ", максимально сприяти пробудженню його національної
свідомості.
Свою діяльність члени гуртка почали з вивчення життя, традицій та історії
власного народу. Із записниками в руках Я. Головацький та І. Вагилевич побували
в багатьох містечках та селах Галичини, Буковини та Закарпаття. Результатом
цього своєрідного "ходіння в народ" стали не тільки численні добірки
матеріалів із народознавства, фольклористики, історії та мовознавства, а й
знання дійсного сучасного становища українського народу, що перебував під
іноземним гнітом. Підчас своїх етнографічних подорожей вони контактували з
польськими підпільниками, які готували антиурядовий виступ, але "Руська
трійця" не пішла за революційними змовниками, зосередивши свої зусилля на
культурницько-просвітницькій діяльності.
У першому рукописному збірнику поезій та перекладів під назвою "Син
Русі" (1883) вони закликали до народного єднання та національного
пробудження. Наступним кроком "Руської трійці" став підготовлений до
друку збірник "Зоря" (1834), який містив народні пісні, оригінальні
твори гуртківців, історичні та публіцистичні матеріали. Лейтмотивом рукопису
було засудження іноземного панування, уславлення боротьби народу, оспівування
козацьких ватажків – Б. Хмельницького та С. Наливайка. Прозвучав у збірці і
заклик до єднання українців Галичини та Наддніпрянщини. Видання цієї книги було
заборонене і віденською, і львівською цензурою. Перша намагалася придушити
прояви українського руху в Галичині, побоюючись, що він у перспективі може
стати проросійським. Друга, відбиваючи інтереси консервативних лідерів
греко-католицької церкви, виступала не стільки проти змісту, скільки проти
форми: поява книги українською мовою посягала на монополію та авторитет мови
церковнослов'янської. Для молодих авторів забороненої "Зорі"
розпочався період переслідувань, обшуків, доносів, звинувачень у
неблагонадійності. Принципове звинувачення було сформульоване директором
львівської поліції: "Ці безумці хочуть воскресити... мертву русинську
національність".
Проте навіть у цих несприятливих умовах члени "Руської трійці" не
припиняли активної діяльності. Вони, ламаючи консервативну традицію, що
передбачала виголошення офіційних промов латинською, польською чи німецькою
мовами, одночасно у трьох церквах Львова прочитали релігійно-моральні проповіді
українською мовою. "Трійчани" енергійно виступали проти латинізації
письменства, усіляко підтримували повернення рідної мови у побут національної
інтелігенції.
У 1836 р. М. Шашкевич підготував підручник для молодших школярів –
"Читанку", написану живою українською мовою.
Наприкінці 1836 р. (на книзі зазначено 1837 р.) у Будапешті побачив світ
альманах "Русалка Дністровая". І хоча ідеї визволення прозвучали в
ній менш виразно, ніж у "Зорі", лише 200 примірників цієї збірки
потрапили до рук читачів, решта була конфіскована. Що ж злякало офіційну владу
на цей раз? Це був новаторський твір і за формою, і за змістом. Він написаний
живою народною мовою, фонетичним правописом, "гражданським" шрифтом.
Усе це виділяло збірку з тогочасного літературного потоку, робило її близькою і
зрозумілою широким масам. Три ідеї пронизують зміст "Русалки
Дністрової": визнання єдності українського народу, розділеного кордонами
різних держав, та заклик до її поновлення; позитивне ставлення до суспільних
рухів та уславлення народних ватажків – борців за соціальне та національне
визволення; пропаганда ідей власної державності та політичної незалежності.
Цілком очевидно, що автори збірки певною мірою вийшли за межі
культурницько-просвітянської діяльності і вторглись у політичну сферу.
Аналізуючи причини заборони твору "Руської трійці", І. Франко
зазначав: "Русалка Дністровая", хоч і який незначний зміст, які
неясні думки в ній висказані – була свого часу явищем наскрізь
революційним". Це був рішучий виступ проти традиційних політичних і
соціальних авторитетів.
Незабаром це об'єднання розпалося. Переслідуваний світською і церковною
владою, на 32-му році життя помер М. Шашкевич. У 1848 р. перейшов на пропольські
позиції І. Вагилевич, який почав проповідувати ідею польсько-українського союзу
під зверхністю Польщі. Довше обстоював ідеї "Руської трійці" Я.
Головацький. Але й він під впливом М. Погодіна приєднався до москвофілів і в
1867 р. емігрував до Росії.
Події революції 1848-1849 pp. на
західноукраїнських землях. Головна руська рада
У 1848–1849 pp. Європу охопила загальноєвропейська демократична революція.
Вона була спрямована проти режиму реакції, який встановився після розгрому
імперії Наполеона І, проти пережитків феодалізму. У результаті революції вперше
в історії в політичному житті Європи могли брати участь широкі народні маси. В
європейських країнах почалося становлення демократичних інститутів,
громадянського суспільства. Демократизація життя, піднесення соціальних рухів
дало поштовх до розгортання національно-визвольної боротьби поневолених народів
Східної та Центральної Європи.
У роки революції центром українського національного руху стала Східна
Галичина. Його започаткували представники греко-католицького духівництва, яке
звернулося до австрійського імператора 19 квітня 1848 р. з петицією. У ній
висловлювалися побажання про запровадити в школах і громадських установах
Східної Галичини українську мову, забезпечити українцям доступ до всіх посад та
зрівняти в правах духівництво всіх конфесій.
2 травня 1848 р. у Львові була заснована перша українська політична
організація - Головна руська (українська) рада (ГРР), яка взяла на себе роль
представника українського населення Галичини перед центральним урядом і
виконувала її протягом 1848–1851 pp. Раду, яка складалася із ЗО постійних
членів - представників світської інтелігенції, вищого і нижчого духівництва,
очолив єпископ Григорій Яхимович.
Друкованим органом ГРР стала "Зоря Галицька" – перша у Львові газета
українською мовою, що почала виходити з 15 травня 1848 р.
За ініціативою ГРР за національну символіку галицьких українців було
прийнято синьо-жовтий прапор та герб із зображенням золотого лева на синьому
тлі. Виступаючи за проведення демократичних реформ, ГРР домагалася забезпечення
вільного національного розвитку українського населення Східної Галичини.
Здійснення своєї програми вони пов'язували з відданістю Австрійській
конституційній монархії. У містах, містечках і селах Східної Галичини організувалося
близько 50 місцевих руських рад, до складу яких обиралися представники різних
верств, головним чином, селяни, міщани, світська інтелігенція (вчителі),
представники нижчого духівництва, які розгорнули активну громадсько-політичну
та культурно-освітню діяльність. Почалося формування загонів самооборони –
Національної гвардії.
Руські ради стали організаторами боротьби українського населення за
відокремлення Східної Галичини від Західної (польської) та перетворення її в
окрему провінцію, тобто за її національно-територіальну автономію,
запровадження навчання в усіх навчальних закладах рідною мовою тощо.
Правлячі кола Австрії, ігноруючи вимоги українців, все ж погодилися на
запровадження з 1848 р. навчання українською мовою в народних школах та
викладання цієї мови як обов'язкового предмета в гімназіях. На початку 1849 р.
було відкрито кафедру української мови у Львівському університеті. її першим
професором став Я. Головацький.
Складовою частиною боротьби за демократичні перетворення стало пожвавлення
культурно-освітнього руху в краї. У жовтні 1848 р. у Львові відбувся перший
з'їзд діячів української культури і науки. Згідно з рішенням з'їзду, у Львові
було засновано "Галицько-руську матицю" – культурно-освітню
організацію, яка мала завданням видання популярних книг для народу.
Національний рух на західноукраїнських землях 1848–1849 pp. виробив широку
програму національно-політичного і духовного утвердження українства в межах
конституційної Австрійської монархії. Улітку 1849 р. після розгрому об'єднаними
силами Австрії і Росії угорської революції в імперії Габсбургів було відновлено
абсолютистський режим із його централістсько-бюрократичною системою.
Австрійську конституцію відмінено. Улітку 1851 р. розпущено ГРР. Важливими були
соціальні наслідки революції 1848–1849 pp. Так, було скасовано панщину, селяни
отримали повну особисту свободу. Земля, якою селяни користувалися, переходила у
їх власність. Проте краща земля, общинні землі (ліси, пасовища) залишалися в
руках поміщиків.
Дата:
07.04.2020
Тема: «Основні явища і процеси розвитку
культури кін. ХVІІІ – І пол. ХІХ ст.
Національне відродження. Відкриття університетів. Зміни в освіті. Поява
«Історія русів». Розвиток літератури, мистецтва.
Під впливом
«Весни народів» 1848—1849 pp. українці виступили з власними революційними
вимогами, які вони вручили 19 квітня 1848 р. намісникові цісаря в Галичині
Францу-Серафиму Стадіону, вимагаючи:
запровадити в школах та в установах українську
мову;
дозволити українцям займати державні посади, зрівняти в
правах духовенство всіх церков.
- 16 квітня 1848 р. в Галичині, на п’ять місяців раніше,
ніж у всій Австрійській монархії, було проголошено маніфест про скасування
панщини;
на Буковині - 9 серпня 1848 p., а на Закарпатті - 2 березня 1853 р.
- Під впливом «Весни народів» в західноукраїнських землях
активізується суспільно-політичне життя:
розгортається польський національно-визвольний рух
(квітень 1848 р. — створено Центральну раду народову, яка висунула програму
вимог:
відбудувати Польщу як федеративну частину Австрійської
монархії;
запровадження самоврядування в Галичині, проведення
виборів до крайового сейму, запровадження польської мови в судочинстві та
освіті, здійснення амністії, ліквідації кріпосного права та ін.);
посилюється соціальна боротьба народних мас
(організація львівськими студентами, робітничою молоддю збройного повстання в
ніч з 1 на 2 листопада 1848 p.; селянський рух на чолі з Л. Кобилицею на
Буковині (жовтень 1848 р. — квітень 1850 р.)). - 2 травня 1848 р. у м. Львові
було утворено перший український самоврядний орган Головну руську раду у складі 30 членів;
спершу очолював її перемишльський єпископ Григорій Яхимович, а згодом -
священик Михайло Куземський.
Діяльність Головної руської ради мала ряд значимих
результатів:
депутатами австрійського парламенту стали 39 кандидатів
від ГРР;
зініціювала створення
мережі повітових рад (їхня загальна кількість становила 50);
сформовано загони національної самооборони;
проведено з’їзд української інтелігенції (Собору
руських вчених);
відкрито у Львівському університеті кафедру української
мови та літератури (її очолив професор Яків Головацький) та наукове товариство
«Галицькоруська матиця»;
засновано газету «Зоря галицька»;
розпочато будівництво Народного дому у Львові;
відкрито
крамниці для продажу українських книжок;
участь представників ГРР та PC у роботі Слов’янського
конгресу (червень, 1848 p.); - Поборники польсько-українського об’єднання
стали ініціаторами утворення 11 травня 1848 р. Руського собору (PC)
Редактором друкованого органу Руського собору -
«Дневника руського» - став один із членів «Руської трійці» І. Вагилевич.
Абсолютна більшість членів PC не виступала за визнання
політичної рівноправності українців і фактично прагнула разом із Центральною
радою народовою перехопити ініціативу управління краєм у ГРР.
Згодом Руський собор, увійшовши до складу ЦРН, припинив
свою самостійну діяльність.
Тестові завдання «Українські землі у складі Австрійської
імперії наприкінці ХVІІІ – у першій половині ХІХ ст..»
Завдання з вибором однієї
правильної відповіді. До кожного завдання подано чотири варіанти відповіді, з
яких лише один правильний
1. Укажіть дату
видання альманаху «Русалка Дністрова»
А) 1843 р. Б) 1828 р. В) 1837 р. Г) 1848 р.
2. Укажіть, які
території увійшли до складу Австрійської імперії на початку XIX ст.:
А) Східна
Галичина, Буковина, Поділля Б) Східна
Галичина, Буковина, Закарпаття
В) Східна
Галичина, Поділля
Г) Закарпаття
та Східна Галичина.
3. Що було характерним для першого, академічного (наукового), етапу
українського національного відродження?
1 Створення видавничо-культурних, просвітницьких, археографічних закладів й
організацій.
2 Збирання та публікація українських народних пісень, легенд тощо.
3 Дослідження звичаїв і вірувань, написання історичних трактатів і художніх
творів.
4 Створення перших політичних партій.
5 Формування й поширення серед загалу вимоги суверенітету нації у формі
автономії або незалежності.
А 1, 4 Б 2, 3 В
2, 5 Г 3, 4
4. Про яку книгу йдеться у висловлюванні Сергiя Єфремова?
«Бувають в iсторiї народiв дати, якi немовби розривають надвоє їхнє життя й
кладуть межу високу посеред рiвного шляху історичних подiй... Ми маємо таку
історичну дату, – це пам’ятний в iсторiї України рiк 1798-й. Того року
прилетiла перша ластiвка українського нацiонального вiдродження – невеличка
книжка, од якої не тiльки початок нового українського письменства рахуємо, а й
новий етап позначаємо в iсторiї українського народу».
А « Енеїда» Б «
Кобзар» В « Русалка
Дністровая» Г «Наталка
Полтавка»
5. Про заснування якого навчального закладу йдеться в уривку з історичного
джерела:
«Місцем його заснування було обрано місто.., де вперше засяяло й звідси
розлилося по всій Давній Русі світло істинної [християнської] віри. Заснований
університет, названий... на честь великого просвітителя Русі, удостоєний
прийняттям під особливе покровительство Його імператорської величності...»?
А Новоросійського університету Б Чернівецького університету
В Харківського університету Г Київського
університету
6. У якому місті побачило світ перше видання «Кобзаря» Тараса Шевченка?
А Полтава Б
Санкт-Петербург В Київ Г Харків
7. Чим уславився Устим Кармалюк?
А Ватажок селянських повстань на Правобережжі 20–30-х рр., «український
Робін Гуд ».
Б Лідер національного руху на Північній Буковині та Закарпатті початку 19
ст.
В Один із засновників та ідейний провідник Кирило-Мефодіївського
товариства.
Г Один з керівників селянського руху на Лівобережній Україні наприкінці 18
ст.
8. У якому регіоні під впливом «весни народів» активізувався український
національний рух?
А Слобожанщині Б Західній
Волині В Східній Галичині Г Запорожжі
9. Якого віросповідання дотримувалася переважна більшість укр.. населення Галичини
в ХІХ ст.?
А православного Б
римо-католицького В
протестантського Г
греко-католицького
10. Ідейний і художній рух у культурі кінця ХVІІІ - першої половини ХІХ
ст., в основі якого - духовне життя людини, воля творчої особистості, інтерес
до національної культури та фольклору, ідеалізація минулого, - це
А «реалізм» Б
«романтизм» В «класицизм» Г «модернізм».
11. Прочитайте уривок з історичного джерела та виконайте завдання.
«…управління ревізії книг доручило мені... прорецензувати анонімну
книжечку, написану руською і надруковану в Угорщині в Буді в 1837 р. під назвою
“Русалка Дністровая”. Творик цей, що містить різні сумнівні місця і видає
автора як прихильника нововведень, скоро буде заборонений цензурою…»
В уривку оцінено діяльність
А «Руської трійці»
Б Кирило-Мефодіївського братства
В Головної руської ради
Г товариства «Просвіта»
12. Прочитайте уривок із праці М. Грушевського та виконайте завдання.
«У тих землях, що обійшли до Австрії, нове правительство австрійське
заходилося коло того, щоб поліпшити долю кріпаків українських, обмежити
безмежну владу польських панів над ними».
Чим зумовлені зазначені урядові заходи?
А реформами Марії-Терезії та Йосифа II 1770-х - 1780-х рр.
Б Польським повстанням 1830-1831 рр.
В революцією 1848-1849 рр. в Австрійській імперії
Г Польським національно-визвольним повстанням 1863-1864 рр.
13. Вагомим прикладом активної громадсько-політичної діяльності Головної
руської ради в 1848-1851 рр. є
А видання «Зорі Галицької», відкриття кафедри української мови і літератури
у Львівському університеті
Б проведення Слов'янського з'їзду в Празі, започаткування «нової ери» в
українсько-польських відносинах
В створення товариства «Просвіта» та Наукового товариства ім. Т. Шевченка
Г заснування першого просвітницького товариства греко-католицьких
священиків, видання «Русалки Дністрової»
14. Пам’ятка архітектури, зображена на фото, пов’язана з іменем гетьмана
А Івана Мазепи
Б Петра Дорошенка
В Івана Самойловича
Г Кирила Розумовського
15. Яка організація звернулася з відозвою, уривок із якої наведено:
«2. Розвивати нашу національність у всіх напрямах: удосконаленням нашої
мови, упровадженням її у школах вищих і нижчих, видаванням часописів..,
поширенням добрих та корисних книжок українською мовою та прагненням завести
нашу мову в усіх публічних установах...
3. Будемо берегти наші конституційні права, пізнавати проблеми нашого
народу й шукати способів покращення його життя конституційним шляхом...»?
А «Руська трійця» Б
Південне товариство декабристів
16. До якого відділу філателістичної колекції належить марка, зображена на
фото?
А «Художники» Б «Учені» В «Композитори» Г «Письменники»
17. Прочитайте уривок з історичного джерела та виконайте завдання.
«Президент рейхстагу повідомив пана міністра внутрішніх справ, що рейхстаг
ухвалив рішення: “Вважати депутата Л. Кобилицю, з виборчої округи Вижниця на
Буковині, виключеним зі складу рейхстагу”…».
Таке рішення щодо Л. Кобилиці ухвалено, оскільки він
А підбурював селян до повстання Б
висловлював москвофільські погляди
В належав до Русько-української радикальної партії Г був членом «Руської трійці».
18. Яка організація в першій половині XIX ст. звернулася до українського
народу з такою відозвою:
«...як по зимі весна наступає, так і стан той смутний нині змінився через
Конституцію. Браття! ...єсть то сонце, котре як всім, так і нам засвітило і до
нового життя пробудило. Вставайте ж, Браття, бо вже час! ...але не до звади і
незгоди, а щоб забезпечити дані нам свободи. ...Будьмо народом!»?
А «Руська трійця» Б
Кирило-Мефодіївське братство
19. Хто є автором картини, репродукцію якої зображено?
А І. Рєпін
Б В. Тропінін
В С. Васильківський
Г М. Пимоненко
20. «Будителем» українців Закарпаття називали
А Л. Кобилицю Б О.
Духновича
В М. Шашкевича Г М.
Максимовича
21. Хто є автором офортів, репродукції яких наведено?
22. Який фактор сприяв перетворенню греко-католицького духовенства в
рушійну силу національного відродження на західноукраїнських землях наприкінці
XVIII – на початку XIX ст.?
А збереження священиками етнічної ідентичності
Б наявність власної впливової політичної організації
В тісна співпраця з Російською православною церквою
Г зосередження у власності церкви більшості орних земель
23. Найбільшим здобутком європейської «весни народів» для українського селянства
на західноукраїнських землях?
А отримало широкі виборчі права Б було скасовано
панщину
В отримало право на трудову еміграцію Г було скасовано сервітути
24. У травні 1848 р. у Львові з метою спрямувати український
національно-визвольний рух у польських інтересах було створено:
А Головну руську раду Б Руський
собор В Центральну
раду народову Г «Руську трійцю»
25. Коли українці здобули перший досвід парламентської діяльності?
А під час революції 1848—1849 рр.
Б після створення Галицького сейму
В під час реформ 1860—1870 рр. у Російській імперії
Г після запровадження загального виборчого права в Австро-Угорщині
26. Де в роки революції 1848—1849 рр. відбувся перший Слов’янський конгрес?
А у Відні Б у
Будапешті В у Львові Г у Празі
Завдання на
встановлення відповідності. До кожного завдання подано інформацію, позначену
цифрами і буквами. Щоб виконати завдання, необхідно встановити відповідність інформації,
позначеної цифрами та буквами (утворити логічні пари)
27. Установіть відповідність між назвою організації та цілями, які вона
ставила перед собою.
1 Кирило-Мефодіївське братство
2 «Руська трійця»
3 Головна руська рада
4 «Південне товариство» декабристів
А установлення конституційної монархії, запровадження громадського
самоврядування, розбудова Росії як федеративної держави
Б повалення самодержавства шляхом військового перевороту, скасування
кріпацтва, проголошення Росії унітарною республікою
В піднесення національної свідомості українців Галичини, перетворення
народної мови на літературну, пропаганда єдності українського народу
Г знищення царизму, утвердження демократичних прав і свобод для всіх
громадян, створення федерації християнських слов’янських республік
Д розширення сфери вжитку української мови, поділ Галичини на дві провінції
– Західну (польську) та Східну (українську)
28. Установіть відповідність між періодами та подіями.
1 1833—1837 рр. А діяльність «Руської трійці»
2 1846—1847 рр. Б революція
в Австрійській імперії
3 1848—1849 рр. В польське
національно-визвольне повстання
4 1863—1864 рр. Г повстання Чернігівського
полку
Д діяльність Кирило-Мефодіївського братства
Завдання на
встановлення правильної послідовності. До кожного завдання подано перелік
подій, позначених буквами, які потрібно розташувати у правильній послідовності
29. Установіть хронологічну послідовність подій.
А Створення Руської трійці
Б Перше видання «2Кобзаря» Т. Шевченка
В Збройний виступ Чернігівського полку
Г Створення Товариства греко-католицьких священиків у місті Перемишлі
Завдання з
вибором трьох правильних відповідей із семи запропонованих варіантів відповіді
(з короткою відповіддю множинного вибору). До кожного завдання пропонується сім
варіантів відповідей, серед яких лише три правильні
30. Якими були особливості розвитку української культури першої половини
ХІХ ст.?
1 Посилений інтерес до української минувшини, дослідження українського
фольклору
2 Інтенсивний розвиток початкової освіти, заснування недільних шкіл
3 Інтенсивний розвиток наукових знань
4 Формування української інтелігенції
5 Розквіт української періодичної преси
6 Формування української літературної мови
31. Які поняття й терміни слід використовувати для характеристики політики
Російської та Австрійської імперій щодо українських земель?
1 Уніфікація
2 Гноблення
3 Демократизація
4 Коренізація
5 Асиміляція
6 Індустріалізація
32. Які чинники сприяли перетворенню греко-католицького духовенства на
рушійну силу національного руху на західноукраїнських землях?
1 Високий ступінь освіченості священиків порівняно з іншими верствами
українського суспільства
2 Наявність власної політичної організації для організації боротьби
3 Зосередження у власності церкви більшості орних земель із залежними
селянами Східної Галичини
4 В умовах австрійського панування церква зберігала мову, звичаї, традиції
українського народу
5 Тісна співпраця з Російською православною церквою
6 Розуміння священиками греко-католицької церкви основних потреб
українського населення краю
33. Які держави володіли українськими землями на початку XIX ст.?
1 Австрійська імперія
2 Королівство Пруссія
3 Російська імперія
4 Річ Посполита
5 Австро-Угорська імперія
6 Османська імперія
Дата:
14.04.2020
Тема
1. Соціально – економічне життя в ІІ пол. ХІХ ст. Реформи 60-70-х рр. і процеси модернізації в
Україні. Політика російського царизму
щодо України.
Адміністративно-територіальний
устрій та регіональний поділ українських земель у складі Російської імперій
Наприкінці
XVIII ст., унаслідок трьох поділів Польщі, російсько-турецьких війн, ліквідації
Гетьманщини і Запорозької Січі, українські землі опинилися під владою
Російської та Австрійської імперій. Російська
імперія володіла Слобожанщиною, Лівобережжям, Правобережжям і Півднем, що
складало близько 85 % земель, заселених українцями. У складі Австрійської
імперії перебувало приблизно 15 % українських земель, а саме Східна Галичина,
Північна Буковина та Закарпаття. Території, що перебували під владою Російської
імперії, прийнято називати Наддніпрянською Україною, а ті, що входили до складу
Австрійської імперії, – західноукраїнські землі.
Після
приєднання українських земель до Російської імперії на них було поширено
загальноімперський адміністративний устрій. На середину XIX ст. із 10
генерал-губернаторств Росії три розташовувалися в Наддніпрянщині.
Генерал-губернаторство – велика територіально-адміністративна одиниця, до
складу якої входило декілька губерній. Генерал-губернаторів призначав і
звільняв лише імператор, він мав практично необмежену владу (військову,
адміністративну, судову, фінансову). До складу трьох генерал-губернаторств на
українських землях входило дев'ять губерній, у яких адміністративно-виконавчу
функцію здійснювали губернатори. Губернії поділялися на повіти, на чолі яких
стояли справники.
Адміністративно-територіальний
поділ не враховував етнічного складу населення. На Лівобережжі українці
становили 95 % населення, Слобожанщині – 86 %, Правобережжі – 85 %, Півдні – 74
%. Чимало українців заселяло Кубань, Дон, частини Воронезької, Курської,
Гродненської, Могилівської і Бессарабської губерній.
Адміністративно-територіальний
устрій українських земель у складі Російської імперії
Найчисленнішою
національною меншиною на українських землях були євреї. Після першого поділу
Польщі російський уряд запровадив у 1791 р. для євреїв "смугу
осілості", за межами якої їм селитися заборонялося. Вона проіснувала до
1917 р. Уся Наддніпрянщина, крім Слобожанщини, входила до "смуги
осілості". Крім цього, євреям було заборонено селитися у Києві, Миколаєві,
Севастополі, державних та козацьких селах Полтавщини. У багатьох містах були
створені спеціальні єврейські квартали.
Війна
Росії з наполеонівською Францією та участь у ній українців.
12(24)
червня 1812 р. Наполеон напав на Росію. Армія Наполеона налічувала 640 тис.
солдатів і 1372 гармати. їм протистояла російська армія кількістю 597 тис.
осіб. Але вона була розділена на три частини: перша, яку очолював генерал
Барклай-де-Толлі, захищала шлях на Петербург, друга, яку очолював генерал
Багратіон, захищала шлях на Москву, третя, яку очолював генерал Тормасов,
захищала шлях на Київ. Військове командування обрало стратегічний план, який
передбачав поступове виснаження ворога дрібними сутичками і розтягування його
комунікацій, при цьому російська армія не вступала у вирішальні бої.
Значне
місце у своїх планах Наполеон приділяв Україні, яку він планував перетворити на
осередок антиросійського руху. Правобережжя він обіцяв повернути польському
королю, Галичину та Волинь – австрійському імператорові, Крим і Північне
Причорномор'я – турецькому султану. Решта території мала ділитися на
військово-адміністративні колоніальні області (наполеоніди) і стати джерелом постачання
французької армії продовольством, фуражем, кіньми, волами і навіть солдатами.
Із
метою не допустити поширення антиросійського повстання на Україні, Олександр І
видав маніфест, у якому закликав українське населення боронити свою землю. До
козацьких та ополченських полків вступило майже 70 тис. осіб. До війська
вступало вільне селянське населення, селяни-кріпаки. У формуванні одного
козачого полку брав участь видатний український поет і письменник І.
Котляревський. У регулярній російській армії українці становили значний
відсоток. Так, серед рядового складу він дорівнював 50 %, серед молодшого
офіцерського складу – 80 %, старшого офіцерського складу – 20 %. Серед
українського населення існувало два погляди на цю війну. Перший – погляд
автономістів, які сподівалися за допомогою Наполеона здобути автономію. Другий
– "консерваторів-малоросів", що схилялися до Олександра І і
сподівалися після перемоги над наполеонівською армією знову поставити питання
про автономію. Тому український народ пожертвував на військові потреби великі
суми грошей, багато продовольства, фуражу, волів, коней, засобів пересування,
брав активну участь у будівництві оборонних споруд. На українське ополчення
було витрачено 9 млн крб., 13,5 пудів срібла та кілька кілограмів золота.
Досить
добре підготували до відбиття ворожого нападу Київ. Навколо міста були зведені
нові укріплення, багато зробили на перебудові й подальшому зміцненні Печерської
фортеці. Спеціально призначеному для захоплення Києва корпусу наполеонівських
військ так і не вдалося прорватися навіть в Україну.
У
бойових діях проти наполеонівської армії брали участь два бузькі, два
полтавські та три київські козацькі полки, ескадрон херсонських козаків, загони
"лісових козаків", велике з'єднання українських та донських козаків.
Особливо прославило себе українське ополчення на території Польщі під час
облоги та взяття фортеці Замостя.
Вісім
українських козацьких полків брали участь у так званій "Битві
народів" восени 1813 р. під Лейпцігом. Це була ще одна нищівна поразка
наполеонівської армії, завдана їй коаліцією військ Росії, Англії, Австрії,
Пруссії, Саксонії, Швейцарії, Іспанії та Португалії. Переможцям відкривався
прямий шлях на Париж. У березні 1814 р. шість українських козацьких полків у
складі російської армії вступили до столиці Франції. Так війну було завершено.
Сподівання українців, що їх становище після війни покращиться, були марними. олітичний
розвиток Наддніпрянської України в 20-30 pp. XIX ст.
Велика
французька революція дала початок боротьбі населення за соціальні та політичні
права. Прагнення до змін охопили майже всі прошарки суспільства. По всій Європі
формувалися різноманітні клуби, таємні товариства, які ставили собі за мету
здійснити зміни в існуючому ладі. Активно формуються ліберальні, консервативні,
соціалістичні вчення, виникають політичні організації, таємні товариства,
масонські ложі. Усі вони прагнули змін. Під впливом цих процесів в Україні теж
починають виникати таємні політичні товариства.
Безпосереднім
поштовхом для їх утворення послужили настрої, якими перейнялися російські
офіцери-дворяни після перемоги над Наполеоном. Повернувшись із переможних
походів Західною Європою, вони зовсім іншими очима дивилися на російську
дійсність. Політичний режим самодержавства та кріпосницькі порядки дуже
контрастували з ідеями, гаслами, які проголосила Велика французька революція:
"Свобода, рівність, братерство!"
Таємні
товариства, що виникали в Україні, мали форму модних на той час масонських лож.
У 1818–1819 pp. такі ложі виникли в Києві ("З'єднані слов'яни") та
Полтаві ("Любов до істини"), Одесі, Житомирі, Кам'янці-Подільському.
Серед їхніх членів були відомі українські діячі І. Котляревський, В. Капніст,
В. Лукашевич, а також П. Пестель, М. Орлов, М. Бестужев-Рюмін – лідери
декабристського руху, які взяли в ньому участь пізніше. Хоч ці ложі були
створені в Україні, їхня діяльність не мала українського національного
характеру. Однією з цілей, яку ставили перед собою організатори перших таємних товариств
в Україні, було залучення малоросійського дворянства до опозиційного
всеросійського руху. Українські дворяни-масони не висували суто національних
вимог, інший характер мали ложі, які діяли на Правобережній Україні. Їхніми
членами були польські шляхтичі, не пов'язані з російським масонством. Своєю
головною політичною метою ці ложі вважали відновлення Польської держави в
кордонах 1772 р. Багато з членів масонських лож в Україні ввійшли до складу
декабристських організацій. Україна поряд із Санкт-Петербургом стала основним
полем діяльності декабристів – лише в цих двох центрах декабристського руху
дійшло до відкритого збройного виступу проти самодержавства.
У
1822 р. царський уряд забороняє діяльність лож, а їх члени піддаються
переслідуванню.
У
20-х pp. XIX ст. в Україні з'являються таємні політичні гуртки. Одним із перших
був заснований гурток "Малоросійське таємне товариство", головою
якого був В. Лукашевич. У програмі товариства ("Катехізис
автономіста") проголошувалося прагнення домогтися від'єднання України від
Росії і приєднання до відродженої Польщі.
Наприкінці
20-х років XIX ст. у Харківському університеті й Ніжинській гімназії утворилися
таємні гуртки, які поширювали заборонену літературу, на своїх засіданнях
критикували існуючий лад.
На
відміну від Лівобережної України, на Правобережжі не проводилося тривалий час
заходів, які б ставили собі за мету тіснішу інтеграцію цього краю до складу
Російської імперії. Царський уряд мовчазно визнавав порядки, які існували ще за
часів Речі Посполитої на Правобережній Україні й залишив практично незмінними
права і привілеї місцевої польської шляхти. Значна частина правобережних
шляхтичів були потомками українських родів, спольшених після прийняття
католицької віри в XVII–XVIII ст. Вони мріяли про відновлення Речі Посполитої у
кордонах 1772 р. Тому в першій третині XIX ст. Правобережна Україна була
тереном активізації польського руху.
Польське
повстання 1830–1831 pp. проти самодержавства не було підтримано українським
населенням Правобережжя. Повстання було придушено. Козацькі полки, сформовані
для розгрому повстанців, було перетворено на регулярні війська, інші переведено
на Кавказ. Царський уряд закрив Віленський університет та Кременецький ліцей. У
1839 р. на Правобережжі було скасовано церковну унію, а всіх греко-католицьких
віруючих примусово переведено в православ'я. Репресіям було піддано польську
шляхту.
Правобережна
Україна протягом 30–40-х років XIX ст. була полем битви між російським та
польським впливами. Обидві сторони сходилися між собою в запереченні права
українського народу на вільний самостійний розвиток
Немає коментарів:
Дописати коментар