Історія
України 11 клас
Завдання : в зошиті записати число, домашня робота, тема
урока. Завдання виконати, сфотографувати і надіслати на електрону адресу Liliya0809@ukr.net
або Viber. Виконанні завдання надіслати до кінця дня.
Дата:
30.04.2020
Тема:
Угода про асоціацію між Україною та Європейським Союзом. Режим безвізового
в’їзду в країни ЄС для громадян України.
Завання:
І
Опрацювати додаткову інформацію, записати опорний конспект.
Відносини
Україна-ЄС — це двосторонні
відносини між Україною та ЄС у галузі міжнародної політики,
економіки, освіти, науки, культури тощо.
Отримання статусу повноцінного члена ЄС, як стратегічна
мета України була вперше задекларована президентом України Віктором Ющенком
одразу після його обрання на початку 2005 року.
Хоча в дискусіях
українськими посадовцями і політологами називалися декілька конкретних дат
можливого набуття членства, на цей час офіційно Україні від ЄС було
запропоновано лише Європейську політику сусідства. Адміністрація президента
поставилася критично до запропонованого статусу відносин у рамках сусідства.
У березні 2007
року Україні було запропоновано укладення Договору про Зону вільної торгівлі з
ЄС. Ця пропозиція хоча і викликала набагато сильнішу реакцію української
держави, все ж не містила конкретних планів приєднання України до ЄС у
найближчому майбутньому. Деякі західноєвропейські політики говорили про
тимчасову «стомленість від розширення» європейських інституцій.
Позиція і політика ЄС
Для набуття членства в ЄС потрібна згода всіх країн
членів. Деякі політики в ЄС мають сумніви щодо можливого членства України. В
2002 році Комісар з Розширення ЄС Гюнтер Ферхойген сказав, що «європейська
перспектива для України не означає обов'язково членство у найближчі 10-20
років, хоча це можливо».
13 січня 2005
року Європарламент практично одноголосно (467 «за», 19 «проти») прийняв
постанову про наміри Європарламенту щодо наближення позицій з Україною щодо
членства. Єврокомісія відзначає, що, хоча ще має пройти певний підготовчий
період, прийняття нових членів не виключено. На що президент Ющенко відповів
про свої наміри подати заявку на членство «у близькому майбутньому».
Декілька впливових в ЄС лідерів в той час
виказали підтримку покращенню зв'язків з Україною. Зокрема міністр закордонних
справ Польщі Адам Ротфельд 21 березня 2005 року заявив, що Польща за будь-яких
умов буде підтримувати євро інтеграційні прагнення України. Зокрема він сказав:
«На даному етапі ми маємо концентруватися на конкретних кроках кооперації
замість порожніх розмов про загальноєвропейську кооперацію». Три дні по тому
опитування у шести найбільших країнах ЄС показало прихильність громадян ЄС до
прийняття України у майбутньому як повноцінного члена.
У березні 2016
року президент Європейської комісії Жан-Клод Юнкер заявив, що Україні потрібно
не менше 20-25 років для вступу в ЄС і НАТО.
Угода
про асоціацію
Угода про
асоціацію між Україною та Європейським Союзом
З метою переведення відносин між Україною та ЄС від
формату «партнерства та співробітництва» до «політичної асоціації та
економічної інтеграції» наразі ведуться переговори щодо нової посиленої угоди на заміну Угоди про
партнерство та співробітництво низки
галузевих угод та домовленостей, які її доповнюватимуть в окремих сферах
відносин між Україною та ЄС.
5 березня 2007 розпочато переговори про укладення нової
угоди, яка має замінити Угоду про партнерство та співробітництво. Представники
ЄС наполягали на укладанні стратегічних відносин з Україною як з країною
сусідом. Під час паризького Саміту Україна-ЄС (вересень 2008) досягнуто
компромісного рішення щодо назви цієї угоди як Угоди про асоціацію.
Важливою
складовою частиною нової Угоди є створення зони вільної торгівлі між Україною
та ЄС, яка передбачає максимально глибоку економічну інтеграцію на основі
домовленостей, досягнутих під час двосторонніх переговорів з ЄС щодо вступу
України до СОТ. Проведено всі раунди переговорів, останній ХХІ раунд відбувся
11 листопада 2011 року.
Порядок денний асоціації Україна — ЄС
16 червня 2009
р. під час засідання Ради з питань співробітництва Україна — ЄС політично
схвалено «Порядок денний асоціації Україна — ЄС для підготовки та сприяння
імплементації Угоди про асоціацію», який є новим практичним інструментом на
заміну Плану дій Україна-ЄС для підготовки Сторін до реалізації Угоди про
асоціацію до моменту набуття нею чинності.
Документ підготовлено на принципах:
- політичної
асоціації та економічної інтеграції, спільної участі, спільної відповідальності
та спільної оцінки.
Передбачено щорічний перегляд та запровадження механізму
моніторингу його реалізації.
Моніторинг того, як Україна виконує свої зобов'язання в
рамках Порядку денного асоціації, та оцінку виконання Україною чинного до весни
2009 р. Плану дій Україна — ЄС здійснює як Європейська Комісія, так і
українське громадянське суспільство. Європейська Комісія слідкує за
результатами (передусім щодо реалізації реформ) в рамках традиційного щорічного
аналізу поступу в межах Європейської політики сусідства.
Українське громадянське експертне середовище здійснювало
власну оцінку виконання дійсного в минулому Плану дій Україна — ЄС, та
проводить оцінку виконання зобов'язань в рамках чинного Порядку денного
асоціації. У травні 2010 року в Україні стартував Громадський моніторинг
Порядку денного асоціації Україна-ЄС. У 2013 році був оприлюднений
моніторинговий звіт щодо прогресу у виконанні зобов'язань у сфері охорони
довкілля в рамках Порядку денного асоціації Україна — ЄС та виконання Дорожніх
карт Східного партнерства за 2012 рік.
На цей час
проведено всі 21 раунди переговорів та готується XVII саміт Україна — ЄС, який
очікувався на 22 листопада 2013 року. Саміт відбувся 28 листопада 2013 року,
але обіцяну асоціацію В. Янукович не підписав під тиском Путіна. Внаслідок
цього в листопаді в Києві, а згодом і по Украïні піднявся масовий протест,
відомий як Євромайдан. Він продовжувався три місяці, перетік у революцію та
загальну нестабільність, пов'язану з агресією Росії і призвів до зміни
украïнськоï влади. Ключовими подіями стали підписання політичної частини Угоди
21 березня 2014 р., а 27 червня 2014 р. — економічної (тобто вже повністю)
Угоди про Асоціацію(ратифіковано 2017року).
Безвізовий режим
Безвізовий
режим між Україною та Європейським Союзом
18 грудня 2015 Європейська комісія підтвердила готовність
України до безвізового режиму з ЄС. При чому додаткових вимог не висувались,
але потрібно виконувати вже взяті Україною обов'язки. Звіт направили Раді ЄС та Європейському
парламенту, і на основі цього документа затвердили рішення щодо лібералізації
візового режиму.
Беручи до уваги загальні відносини між Україною та ЄС,
Європейська комісія представила на початку 2016 законодавчу пропозицію внести
зміни до Регламенту (EC) № 539/2001.
Навесні 2017
року Європейський Союз завершив усі процедури для запровадження безвізового
режиму для України.
Опівночі на 11 червня 2017 року громадяни України з
біометричними паспортами отримали право на безвізові поїздки до країн-членів
Шенгенської угоди.
На сьогодні для українців залишаються тільки 2 візові
країни в усій Європі: це Ірландія та Велика Британія.
Вступ до ЄС відбувається в кілька етапів:
-
підписання
Угоди про асоціацію;
-
включення
в офіційну програму розширення ЄС;
-
подача
заявки на вступ;
-
отримання
статусу кандидата в члени ЄС;
-
вступ
до ЄС.
Україна знаходиться на першому з цих етапів.
Процес вступу займає кілька років. Наприклад, Болгарія
подала заявку на вступ в 1994 році, а в 2007 році стала членом ЄС.
Хронологія відносин
Представництво ЄС в Києві
Володимир Гройсман з Високим представником ЄС із
закордонних справ та безпекової політики Федерікою Могеріні
1991 — Декларація ЄС щодо України.
1992 — перша зустріч Україна-ЄС на найвищому рівні.
1993 — підписана угода між Європейськими спільнотами та
Україною про торгівлю текстильними виробами, відкриття представництва Комісії
європейських спільнот в Україні.
1994 — Верховна Рада України ратифікувала Угоду про
партнерство і співробітництво між Україною та ЄС.
1995 — перше засідання Спільного комітету Україна-ЄС,
створення представництва України при Європейських спільнотах.
1996 — Європейський Союз визнав за Україною статус країни
з перехідною економікою. Рада Європейського Союзу прийняла план дій щодо
України.
1997 — підписано угоду між Європейською спільнотою з
вугілля та сталі та урядом України про торгівлю сталеливарними виробами.
1998 — набуття чинності угоди про партнерство і
співробітництво між Україною та ЄС, Україна офіційно заявила про прагнення
набути статусу асоційованого членства ЄС, прийнято постанову Кабінету Міністрів
України «Про запровадження механізму адаптації законодавства України до
законодавства Європейського Союзу».[з 4]
1999 — ЄС підтвердив намір сприяти вступу України до
Світової організації торгівлі, початок роботи щодо запровадження зони вільної
торгівлі між Україною та ЄС.
2004 — на саміті Україна-ЄС євроінтеграційні очікування
України були підірвані у зв'язку з неотриманням статусу країни з ринковою
економікою від ради міністрів ЄС. Однак це сталося до Помаранчевої революції.
2005 — Рада Європейського Союзу надала Україні статус
країни із ринковою економікою, черговий саміт.
5 березня 2007 — розпочато переговори про укладення нової
посиленої угоди на заміну Угоди про партнерство та співробітництво.
2008 — набуття чинності угодами про спрощення візового
режиму та реадмісію між Україною та ЄС.
2008 — під час паризького саміту Україна-ЄС досягнуто
компромісне рішення щодо назви нової посиленої угоди як Угоди про асоціацію.
7 травня 2009 — Україна стала учасницею ініціативи ЄС
«Східне партнерство»
16 червня 2009 — під час засідання Ради з питань
співробітництва Україна — ЄС політично схвалено «Порядок денний асоціації
Україна — ЄС».
25 лютого 2010 — Європарламент схвалив резолюцію по
ситуації в Україні, в якій, зокрема, визнається право України на приєднання до
ЄС. Також Єврокомісії надається мандат задля роботи над «дорожньою картою»
безвізових подорожей між Україною та країнами ЄС.
2013 — на брюсельському саміті було ухвалено спільну
заяву, в якій зазначено, що Україна «рішуче налаштована виконувати» умови ЄС
для того, щоб сторони змогли підписати Угоду про асоціацію та зону вільної
торгівлі.
21 листопада 2013 — Кабінет міністрів України вирішив
призупинити процес підготовки до підписання Угоди про асоціацію з Євросоюзом,
внаслідок цього по всій території країні почались масові демонстрації проти
призупинення процесу євроінтеграції. 24 листопада у Києві відбулась масова
акція протесту, в якій взяли участь понад мільйон людей.
21 березня 2014 — у Брюсселі було підписано політичну
частину Угоди про асоціацію з ЄС за участі українського прем'єр-міністра
Арсенія Яценюка.
27 червня 2014 — Президент України Петро Порошенко
підписав другу (економічну) частину Угоди про асоціацію з ЄС.
16 вересня 2014 — Європейський парламент ратифікував
Угоду про асоціацію між Україною і Європейським Союзом синхронно з Верховною
Радою України (через телеміст за допомогою Skype).
1 листопада 2014 — вступило в силу тимчасове застосування
Угоди про Асоціацію.
23 лютого 2017 — Верховна Рада ратифікувала Угоду між
Урядом України і Європейським Союзом про участь України у програмі COSME.
13 липня 2017 — на саміті Україна-ЄС в Києві завершено
процес ратифікації Угоди про асоціацію між Україною та ЄС і набуття чинності
безвізового режиму з Євросоюзом для громадян України.
9 липня 2018р — відбувся Саміт Україна-ЄС. Це 20
ювілейний саміт.
Дата:
30.04.2020
Тема:
Особливості культурного розвитку України останнього десятиліття.
Завдання:
І.
Опрацювати додаткову інформацію, записати опорний конспект.
Загальні тенденції розвитку культури.
Проголошення незалежності України дало новий імпульс
процесу розвитку національної культури. Відбулося утвердження орієнтації на
загальновизнані цінності світової культури. У літературно-мистецькому житті
утвердився плюралізм, що змінив
притаманне тоталітарній системі однотипне заідеологізоване художнє відображення
дійсності. Поступово почали переосмислювати основи соціалістичного реалізму.
Уже в лютому 1992 р. Міністерство культури України підготувало програму
розвитку національної культури, яка практично поривала зв’язки з тоталітарним
минулим і спрямовувала розвиток культури на шлях сповідування вищих
гуманістичних цінностей. Парламент України невдовзі схвалив цю програму.
Президент Л. Кравчук своїм указом передбачив заходи соціального захисту діячів
культури й мистецтва в умовах переходу до ринкових відносин. У перші роки
незалежності було створено Комітет Національної премії ім. Т. Шевченка. До його
складу увійшли відомі діячі української культури. Серед перших лауреатів
Шевченківської премії незалежної України були в’язень сталінських концтаборів
Б. Антоненко-Давидович (посмертно), дисиденти І. Калинець, Т. Мельничук,
художники М. Максименко, Г. Синиця, Українська капела бандуристів Північної
Америки ім. Тараса Шевченка з Детройта
(США) та Хор ім. О. Кошиця з Канади. Почали повертатися твори, зібрання книг,
архіви та інші культурні й духовні цінності, які з різних причин були вивезені
з України за кордон. Щоб прискорити повернення незаконно переміщених культурних
цінностей, було створено спеціальну урядову комісію. У лютому 1992 р. Україна
підписала відповідну угоду з країнами СНД. До України повернулися особисті
архіви Олександра Олеся та Олега Ольжича. Громадськість України отримала
можливість ознайомитися з великим архівом незмінного протягом багатьох років
голови Наукового товариства ім. Т. Шевченка академіка А. Жуковського.
Українська культурна скарбниця поповнилася і творчою спадщиною художниці Л.
Морозової, яка була серед тих, хто, ризикуючи життям, захищав Михайлівський
Золотоверхий собор від руйнування. Значну зацікавленість науковців викликають
передані в Україну копії документів Державного архіву Швеції, що висвітлюють
зв’язки України й Швеції у XVIII ст. Зі США до України повернулися архівні
матеріали уряду УНР в екзилі. Було започатковано роботу з повернення в Україну
спадщини професора І. Огієнка, праці якого налічують майже 2 тис. томів із
різних галузей знань, та інших політичних діячів і науковців. У Спілці
письменників України була створена спеціальна комісія, що активно долучилася у
відродження імен діячів культури, які стали жертвами сталінізму. На книжкових
полицях з’явилися твори письменників «розстріляного відродження»: М. Зерова, Миколи
Хвильового, Є. Плужника, Г. Косинки та інших. Вийшли друком твори українських
дисидентів В. Стуса, І. Світличного, Є. Сверстюка, В. Рубана, М. Руденка.
Українські читачі долучилися до раніше недоступних творів митців української
еміграції — І. Багряного, В. Барки, О. Теліги, С. Гординського, Л. Мосендза та
багатьох інших. В Україні не тільки зберігаються раніше створені осередки
культурного життя, але й виникають нові. Національне відродження стимулювало
розширення мережі музеїв. В областях було відкрито 29 нових державних музеїв.
Започатковано нові історико-культурні заповідники в Батурині (Чернігівська
обл.), Глухові (Сумська обл.), Дубні (Рівненська обл.), Збаражі (Тернопільська
обл.), Корсунь-Шевченківському (Черкаська обл.) тощо. Відновлено випуск
журналів «Київська старовина», «Літературно-науковий вісник». Із 1992 р. в
Україні почалося видання щомісячного часопису незалежної думки «Сучасність».
З’явилися нові періодичні видання суспільно-політичного, науково-популярного і
наукового спрямування. Широку видавничу діяльність розгорнуло Наукове
товариство ім. Т. Шевченка у Львові. Київське видавництво «Глобус» розпочало
перевидання в
Україні «Енциклопедії українознавства», підготовленої представниками
української діаспори.
Власні
періодичні видання мали товариства, громадські об’єднання й політичні партії.
Майже в кожному обласному центрі України з’явилися нові видавництва, у тому
числі й ті, що працювали на комерційних засадах. Значної популярності набули
Всеукраїнський фестиваль сучасної пісні й популярної музики «Червона рута»,
«Країна мрій», «Таврійські ігри» (1992—2008 рр.) тощо. Увійшли в практику
народні свята-конкурси «Лесині джерела», «Сорочинський ярмарок», міжнародні
фестивалі українського фольклору «Берегиня», авторської пісні «Золоті ворота»
тощо. Ставши незалежною, Україна почала відновлювати та захищати свою
історико-культурну спадщину. Указом Президента в 1996 р. було створено
Всеукраїнський фонд відтворення видатних пам’яток історико-архітектурної
спадщини ім. Олеся Гончара. Було покладено початок роботам із підготовки зводу
пам’яток історії та культури України. Держава взяла під свою охорону понад 160
тис. пам’яток, що мають тисячолітню історію. 49 визначних ансамблів і
комплексів історико-архітектурної спадщини оголосили державними заповідниками.
Найвизначніші пам’ятки нашої держави було внесено до списку Світової спадщини
ЮНЕСКО. Це ансамблі Софійського собору та Києво-Печерської лаври в Києві,
ансамбль історичного центру Львова. Було відновлено Михайлівський Золотоверхий
собор, Успенський собор Києво-Печерської лаври та інші зруйновані храми.
Проводилася відповідна робота з відновлення історико-культурної спадщини в
багатьох регіонах країни. Через економічну кризу вповільнився культурний
розвиток. Із 1993 р. тенденція щодо скорочення видання книжок та періодичної
преси українською мовою стала загрозливою. Комерціалізація культури в умовах
відсутності потужного приватного сектору та стійких традицій меценатства
поставила на межу виживання значну кількість творчих колективів, талановитих особистостей, призвела до майже
абсолютного домінування грошей над естетичними цінностями й орієнтирами. Риси
розвитку культури.
Позитивні:
подолання
самоізольованості культури;
відновлення історичної пам’яті народу;
розкріпачення
суспільної свідомості;
відновлення і
поширення релігійної культури;
звільнення від
догматів і стереотипів радянських часів;
поява нових жанрів, типів, напрямів мистецтва і загалом
культури;
«повернення»
емігрантської культури на батьківщину, зв’язок із діаспорою. Негативні:
залежність
культурного розвитку від примх ринку, комерціалізація культури;
згортання до
мінімуму державного фінансування культури;
звуження поля діяльності установ культури;
поширення і
засилля масової культури;
агресивність
деяких релігійних сект;
поляризація.
Основні чинники, які впливають на розвиток української
культури
Чинники внутрішнього розвитку:
економічна модель розвитку, стан економіки;
зміни в соціальній
структурі населення;
зміни в державній
структурі;
політичний режим. Історичні чинники:
менталітет
населення;
особливості
розвитку культури в радянський період;
система духовних
цінностей, на яких виховувалося сучасне покоління.
Зовнішні чинники:
вплив
загальносвітових культурних процесів;
вестернізація
масової культури (набуття системи цінностей західної цивілізації);
вплив російської
культури та пропаганди.
ІІ.
Дайте відповідь на запитання:
1.Коли Верховна Рада УРСР прийняла Закон «Про мови в Українській РСР»?
2. Який вплив мали процеси «перебудови» в СРСР на відродження української культури й
пожвавлення суспільно-культурного життя?
Немає коментарів:
Дописати коментар