Завдання : в зошиті записати число, домашня робота, тема
урока. Завдання виконати, сфотографувати і надіслати на електрону адресу Liliya0809@ukr.net
або Viber(
0999603927) . Завдання виконувати і надсилати до кінця дня.
Дата:
22.04. 2020
Тема:
Остарбайтери. Військовополонені. Концтабори.
Завдання:
І.
Опрацювати § 63- 64 п.3.
ІІ.
Опрацювати додаткову інформацію, записати опорний конспект.
Концентраційний табір (концтабір) — місце для ізоляції
і утримання «небажаних елементів», переважно в нелюдських умовах, які оголошувалися
ворогами режиму. Установи в нацистській Німеччині й окупованих нею країнах.
Уперше офіційно згадуються в Німеччині в 1933 р. Місце превентивного ув’язнення
людей з політичних, національних та релігійних мотивів, у якому вони опинялися
за рішенням державної таємної поліції — гестапо, без слідства і суду, без
встановлення терміну, з особливо жорстоким режимом утримання (ізоляції). Мета створення таких таборів: поступове знищення в’язнів непосильною
каторжною працею, голодом, екзекуціями, тортурами, вбивствами і стратами.
Концентраційні табори були підпорядковані інспекції концентраційних таборів III
рейху з характерними ознаками: повна ізоляція в’язнів; реєстрація ув’язнених та
запровадження спеціального одягу й системи розпізнавальних знаків і номерів;
охорона військами СС; використання праці ув’язнених головною службою
господарського управління СС; застосування превентивного ув’язнення як
покарання або як заміна тюремного ув’язнення. Фахівці нараховують за
нацистською класифікацією понад 60 видів таборів: перевиховання, інтернування,
трудові, каторжні, для військовополонених, заручників тощо. Наслідком поєднання
системи таборів із політикою масового вбивства стала поява таборів смерті. За
класичною моделлю до концентраційних таборів на території України належать
тільки табори у Львові (Янівський) та в Києві (Сирецький). За підрахунками
істориків усього на території Європи нацисти створили 1634 концентраційні
табори зі своїми супутниками й 900 трудових таборів.
Табір смерті — територія,
спеціально виділена і обладнана для масового знищення людей. Шість таборів
смерті (Освенцім (Аушвіц), Треблінка, Собібор, Майданек, Белжець, Хелмно) були
створені для знищення євреїв. Як
висловився один есесівець: це були «прості, але справно працюючі конвеєри
смерті». Процес знищення партії в’язнів займав одну-дві години. Пережили ці
табори декілька сот людей.
«Новий порядок»,
запроваджений загарбниками, складався з трьох систем:
• масового
знищення людей;
•
пограбування;
•
експлуатації людських і матеріальних ресурсів.
Особливістю
німецького «нового порядку» був тотальний терор. Із цією метою було створено
систему каральних органів — державну таємну поліцію (гестапо), збройні
формування служби безпеки (СД) і озброєні загони Націонал-соціалістичної
робітничої партії Німеччини (СС). Загалом окупаційні формування складали
близько 350 тис. осіб.
На
територіях, окупованих нацистами, було знищено мільйони мирних жителів,
виявлено майже 300 місць масового знищення населення, 180 концтаборів, понад
350 гетто тощо. Щоб запобігай поширенню руху опору, німці запровадили систему
колективної відповідальності за акт терору чи саботажу. Розстрілу підлягали 50
% євреїв і 50 % українців, росіян та інших національностей від загальної
кількості заручників. Найбільшими місцями загибелі мирних жителів — євреїв,
українців, росіян та інших осіб, були Бабин Яр у Києві (від 100 до 150 тис.
осіб), Дробицький Яр у Харкові (30 тис. осіб), Доманівка і Богданівна на
Одещині (понад 50 тис. осіб) тощо. Загалом на території України під час
окупації було знищено 3,9 мирних жителів, серед яких 1,4—1,6 млн євреїв.
Порушуючи
міжнародні конвенції, нацисти вдалися до масового знищення військовополонених
на території України: в Янівському таборі (Львів) загинуло 200 тис., у
Славутинському (так званому грослазареті) — 150 тис., Дарницькому (Київ) — 68
тис., Сирецькому (Київ) — 25 тис., Хорольському (Полтавська обл.) — 53 тис., в
Уманській Ямі — 50 тис. осіб. Загалом в Україні було знищено майже 2 млн
військовополонених.
Засобом
винищення мирного населення мав стати голод. Є свідчення, що в листопаді 1941
р. у Східній Пруссії Гітлер провів нараду з найвищими чинами СС, на якій було
прийнято рішення про штучне створення голоду в Україні. Німецька адміністрація
вже в грудні 1941 р. вирішила збільшити обсяг продовольчих поставок рейху з
України.
Крім масових
знищень окупанти проводили й ідеологічну обробку населення (агітація і
пропаганда), мета якої — нейтралізувати наслідки ідеологічної діяльності сталінського
режиму, підірвати волю до опору, пробудити ниці почуття, розпалити національну
ворожнечу. Окупанти видавали 190 газет загальним тиражем 1 млн примірників,
діяли радіостанції, кіномережа, виставки різної тематики, пересувний
пропагандистський центр — спецбатальйон V3 тощо. У своїй ідеологічній роботі
нацисти використовували факти недавнього минулого: масові злочини сталінського
режиму (терор, голодомор тощо).
Жорстокість,
зневага до українців та людей інших національностей, як до людей нижчого ґатунку,
були головними рисами німецької системи управління. «Не будьте м’якими і
сентиментальними» — ця вимога містилася в усіх інструкціях окупаційного режиму.
Військовим чинам, навіть нижчим, надавалося право розстрілу без суду і
слідства. Увесь час окупації в містах і селах діяла комендантська година. За її
порушення мирних жителів розстрілювали на місці. Магазини, ресторани, перукарні
обслуговували тільки окупантів. Населенню міста заборонялося користуватися
залізничним і комунальним транспортом, електрикою, телеграфом, поштою, аптекою.
На кожному кроці можна було бачити оголошення: «Тільки для німців», «Українцям
вхід заборонено» тощо.
Окупаційна
влада відразу почала провадити політику економічної експлуатації та нещадного
гноблення населення. Промислові підприємства, що вціліли, окупанти оголосили
власністю Німеччини, приєднали до імперських фірм, використовували для ремонту
військової техніки, виготовлення боєприпасів тощо. Частину підприємств
повернули колишнім власникам. Робітників примушували працювати по 12—14 годин
на добу за мізерну заробітну плату.
Фашисти не
стали знищувати колгоспи і радгоспи, а на їх базі створювали так звані
громадські збори, або загальні двори, і державні маєтки з головним завданням
постачати хліб та інші сільськогосподарські продукти для гітлерівської армії та
вивезення до Німеччини. Праця на цих «дворах» і «маєтках» нагадувала справжню
панщину, рабство. 85 % постачання Німеччини продуктами з окупованих радянських
територій здійснювалося за рахунок України.
Гітлерівці
запровадили величезну кількість різних поборів з населення. Його змушували
платити податки за будинок, садибу, двері, худобу, свійських тварин (собак,
кішок). Селянин, незалежно від того, мав чи не мав корову, мусив здати 600—700
літрів молока (або ж сплатити податок). Вводилося подушне — 120 крб за чоловіка
і 100 крб за жінку. Крім офіційних податків, окупанти вдавалися до прямого
пограбування та мародерства. Вони відбирали в населення не тільки продукти
харчування, а й майно, реквізували годинники, велосипеди тощо.
Пограбування
відбувалося з німецькою ґрунтовністю і педантичністю. Була створена система
грабіжницьких заготівельних органів. Найбільшим було «Центральне товариство
Сходу», яке мало 30 комерційних відділів із 200 філіями на місцях. У його
операціях брали участь 250 німецьких сільськогосподарських фірм.
Пограбування
України проявилося в таких цифрах: до березня 1943 р. у Німеччину було вивезено
5,9 млн тонн пшениці, 1372 тис. тонн картоплі, 49 тис. тонн масла, 220 тис.
тонн цукру, 2120 тис. голів худоби, 400 тис. голів свиней, 406 тис. голів
овець.
До березня
1944 р. ці цифри вже значно виросли: 9,2 млн тонн зерна, 622 тис. тонн м’яса та
мільйони тонн іншої промислової продукції і продовольства.
Серед інших
заходів окупаційної влади була примусова мобілізація робочої сили до Німеччини.
Умови життя більшості остарбайтерів були нестерпними, за винятком окремих
випадків. Мінімальна норма харчування і фізичне виснаження від надмірної праці
спричиняли поширення хвороб і високий рівень смертності. Один із діячів ОУН Ю.
Бойко так характеризував становище України: «Нині Україна — типова колонія.
Методи колоніального поневолення мало чим відрізняються від тих, які європейці
запроваджують серед чорношкірих в Африці». Усього протягом 1942—1944 рр. з
України було вивезено близько 2,5 мли осіб.
Одним із
заходів «нового порядку» стало тотальне привласнення культурних цінностей УРСР.
Грабувалися музеї, картинні галереї, бібліотеки, храми. До Німеччини вивозилися
коштовності, шедеври живопису, історичні цінності, книги. За роки окупації було
знищено велику кількість архітектурних пам’яток. До сьогодні залишається
нез’ясованим, хто винен у знищенні Успенського храму Києво-Печерської лаври.
У різних
регіонах окупаційний режим мав свої особливості. На території дистрикту «Галичина»
режим терору був менш жорстоким. Тут було дозволено функціонування українських
громадських установ, кооперативних організацій, закладів освіти. В органах
місцевого самоврядування українцям надавалась перевага над поляками.
У східних
районах, що перебували під владою військової адміністрації, допускалось
існування деяких українських громадських організацій і не існувало
всеохоплюючого систематичного поліцейського терору.
На території
Трансністрії режим був більш ліберальним — не було такого терору, дозволялася
торгівля. Влада чітко виконувала наказ Антонеску: «Брати на зайнятих
місцевостях все, що потрібно, все, що можливо, без всяких церемоній».
Переглянути відео за посиланням
б) Концтабори https://www.youtube.com/watch?v=t51lkSD4_vM, https://www.youtube.com/watch?v=BgAuF8mEmEs
Дата:
22.04. 2020
Тема: Масове знищення мирного населення. Голокост.
Трагедія Бабиного Яру.
Завдання:
І.
Опрацювати § 63- 64 п.4.
ІІ. Додаткова інформація
Становлення «нового
порядку» було тісно пов’язане з «остаточним вирішенням єврейського питання».
Напад на Радянський Союз став початком планомірного і систематичного знищення
нацистами та їх посібниками єврейського населення спочатку на території СРСР, а
згодом і всієї Європи. Цей процес отримав назву «Голокост».
Символом
Голокосту в Україні став Бабин Яр. 29 вересня 1941 р. тут за один день було
знищено 33 711 євреїв. Далі протягом 103 тижнів окупанти щовівторка і
щоп’ятниці розстрілювали у Бабиному Яру людей різних національностей, переважно
євреїв (від 100 до 150 тис. осіб).
За
наступаючою німецькою армією рухалися спеціально створені чотири айнзацгрупи
(дві з них «С» і «Д» діяли в Україні), які мали знищувати «ворожі й расово
неповноцінні елементи», особливо євреїв. Але їх методи масових убивств були
визнані неефективними для «остаточного вирішення» (айнзацгрупи знищили в
Україні близько 500 тис. євреїв). У січні 1942 р. нацистське керівництво
приймає рішення про створення на території Польщі шести таборів смерті,
обладнаних газовими камерами і крематоріями (Треблінка, Собібур, Майданек,
Освенцім, Белжець, Хелмно), до яких вивозились євреї із західних областей
України. Для концентрації євреїв перед знищенням створювалась система гетто та
єврейських житлових кварталів.
Створення
таборів смерті супроводжувалося масовим винищенням населення гетто, яких в
Україні нараховувалося понад 350.
На території
СРСР протягом 1941—1942 рр. було ліквідовано майже всі гетто, а їх населення
відправлено до таборів смерті або знищено на місці.
Фашисти
здійснювали тиск на українське населення, щоб не допустити з його боку допомоги
євреям. Однак відомо тисячі фактів допомоги євреям із боку українців, навіть із
ризиком для власного життя. Тільки в Галичині, за неповними даними, відомо 100
фактів покарання українців за переховування євреїв.
На 2001 р.
рішенням парламенту Ізраїлю за рятування євреїв почесним званням «Праведник
світу» були удостоєні 1755 українців.
ІІІ. Дати відповідь на
запитання ( письмово).
Чому саме
євреї стали об’єктом тотального знищення?
ІV.Перегляд документального фільму про Голокост «Крик
чорнозему» https://www.youtube.com/watch?v=-J20Y-0aAHQ
Немає коментарів:
Дописати коментар