Дата:
14.04.2020
Тема
1. Соціально – економічне життя в ІІ пол. ХІХ ст. Реформи 60-70-х рр. і процеси модернізації в
Україні. Політика російського царизму
щодо України.
Адміністративно-територіальний
устрій та регіональний поділ українських земель у складі Російської імперій
Наприкінці
XVIII ст., унаслідок трьох поділів Польщі, російсько-турецьких війн, ліквідації
Гетьманщини і Запорозької Січі, українські землі опинилися під владою
Російської та Австрійської імперій. Російська
імперія володіла Слобожанщиною, Лівобережжям, Правобережжям і Півднем, що
складало близько 85 % земель, заселених українцями. У складі Австрійської
імперії перебувало приблизно 15 % українських земель, а саме Східна Галичина,
Північна Буковина та Закарпаття. Території, що перебували під владою Російської
імперії, прийнято називати Наддніпрянською Україною, а ті, що входили до складу
Австрійської імперії, – західноукраїнські землі.
Після
приєднання українських земель до Російської імперії на них було поширено
загальноімперський адміністративний устрій. На середину XIX ст. із 10
генерал-губернаторств Росії три розташовувалися в Наддніпрянщині.
Генерал-губернаторство – велика територіально-адміністративна одиниця, до
складу якої входило декілька губерній. Генерал-губернаторів призначав і
звільняв лише імператор, він мав практично необмежену владу (військову,
адміністративну, судову, фінансову). До складу трьох генерал-губернаторств на
українських землях входило дев'ять губерній, у яких адміністративно-виконавчу
функцію здійснювали губернатори. Губернії поділялися на повіти, на чолі яких
стояли справники.
Адміністративно-територіальний
поділ не враховував етнічного складу населення. На Лівобережжі українці
становили 95 % населення, Слобожанщині – 86 %, Правобережжі – 85 %, Півдні – 74
%. Чимало українців заселяло Кубань, Дон, частини Воронезької, Курської,
Гродненської, Могилівської і Бессарабської губерній.
Адміністративно-територіальний
устрій українських земель у складі Російської імперії
Найчисленнішою
національною меншиною на українських землях були євреї. Після першого поділу
Польщі російський уряд запровадив у 1791 р. для євреїв "смугу
осілості", за межами якої їм селитися заборонялося. Вона проіснувала до
1917 р. Уся Наддніпрянщина, крім Слобожанщини, входила до "смуги
осілості". Крім цього, євреям було заборонено селитися у Києві, Миколаєві,
Севастополі, державних та козацьких селах Полтавщини. У багатьох містах були
створені спеціальні єврейські квартали.
Війна
Росії з наполеонівською Францією та участь у ній українців.
12(24)
червня 1812 р. Наполеон напав на Росію. Армія Наполеона налічувала 640 тис.
солдатів і 1372 гармати. їм протистояла російська армія кількістю 597 тис.
осіб. Але вона була розділена на три частини: перша, яку очолював генерал
Барклай-де-Толлі, захищала шлях на Петербург, друга, яку очолював генерал
Багратіон, захищала шлях на Москву, третя, яку очолював генерал Тормасов,
захищала шлях на Київ. Військове командування обрало стратегічний план, який
передбачав поступове виснаження ворога дрібними сутичками і розтягування його
комунікацій, при цьому російська армія не вступала у вирішальні бої.
Значне
місце у своїх планах Наполеон приділяв Україні, яку він планував перетворити на
осередок антиросійського руху. Правобережжя він обіцяв повернути польському
королю, Галичину та Волинь – австрійському імператорові, Крим і Північне
Причорномор'я – турецькому султану. Решта території мала ділитися на
військово-адміністративні колоніальні області (наполеоніди) і стати джерелом постачання
французької армії продовольством, фуражем, кіньми, волами і навіть солдатами.
Із
метою не допустити поширення антиросійського повстання на Україні, Олександр І
видав маніфест, у якому закликав українське населення боронити свою землю. До
козацьких та ополченських полків вступило майже 70 тис. осіб. До війська
вступало вільне селянське населення, селяни-кріпаки. У формуванні одного
козачого полку брав участь видатний український поет і письменник І.
Котляревський. У регулярній російській армії українці становили значний
відсоток. Так, серед рядового складу він дорівнював 50 %, серед молодшого
офіцерського складу – 80 %, старшого офіцерського складу – 20 %. Серед
українського населення існувало два погляди на цю війну. Перший – погляд
автономістів, які сподівалися за допомогою Наполеона здобути автономію. Другий
– "консерваторів-малоросів", що схилялися до Олександра І і
сподівалися після перемоги над наполеонівською армією знову поставити питання
про автономію. Тому український народ пожертвував на військові потреби великі
суми грошей, багато продовольства, фуражу, волів, коней, засобів пересування,
брав активну участь у будівництві оборонних споруд. На українське ополчення
було витрачено 9 млн крб., 13,5 пудів срібла та кілька кілограмів золота.
Досить
добре підготували до відбиття ворожого нападу Київ. Навколо міста були зведені
нові укріплення, багато зробили на перебудові й подальшому зміцненні Печерської
фортеці. Спеціально призначеному для захоплення Києва корпусу наполеонівських
військ так і не вдалося прорватися навіть в Україну.
У
бойових діях проти наполеонівської армії брали участь два бузькі, два
полтавські та три київські козацькі полки, ескадрон херсонських козаків, загони
"лісових козаків", велике з'єднання українських та донських козаків.
Особливо прославило себе українське ополчення на території Польщі під час
облоги та взяття фортеці Замостя.
Вісім
українських козацьких полків брали участь у так званій "Битві
народів" восени 1813 р. під Лейпцігом. Це була ще одна нищівна поразка
наполеонівської армії, завдана їй коаліцією військ Росії, Англії, Австрії,
Пруссії, Саксонії, Швейцарії, Іспанії та Португалії. Переможцям відкривався
прямий шлях на Париж. У березні 1814 р. шість українських козацьких полків у
складі російської армії вступили до столиці Франції. Так війну було завершено.
Сподівання українців, що їх становище після війни покращиться, були марними. олітичний
розвиток Наддніпрянської України в 20-30 pp. XIX ст.
Велика
французька революція дала початок боротьбі населення за соціальні та політичні
права. Прагнення до змін охопили майже всі прошарки суспільства. По всій Європі
формувалися різноманітні клуби, таємні товариства, які ставили собі за мету
здійснити зміни в існуючому ладі. Активно формуються ліберальні, консервативні,
соціалістичні вчення, виникають політичні організації, таємні товариства,
масонські ложі. Усі вони прагнули змін. Під впливом цих процесів в Україні теж
починають виникати таємні політичні товариства.
Безпосереднім
поштовхом для їх утворення послужили настрої, якими перейнялися російські
офіцери-дворяни після перемоги над Наполеоном. Повернувшись із переможних
походів Західною Європою, вони зовсім іншими очима дивилися на російську
дійсність. Політичний режим самодержавства та кріпосницькі порядки дуже
контрастували з ідеями, гаслами, які проголосила Велика французька революція:
"Свобода, рівність, братерство!"
Таємні
товариства, що виникали в Україні, мали форму модних на той час масонських лож.
У 1818–1819 pp. такі ложі виникли в Києві ("З'єднані слов'яни") та
Полтаві ("Любов до істини"), Одесі, Житомирі, Кам'янці-Подільському.
Серед їхніх членів були відомі українські діячі І. Котляревський, В. Капніст,
В. Лукашевич, а також П. Пестель, М. Орлов, М. Бестужев-Рюмін – лідери
декабристського руху, які взяли в ньому участь пізніше. Хоч ці ложі були
створені в Україні, їхня діяльність не мала українського національного
характеру. Однією з цілей, яку ставили перед собою організатори перших таємних товариств
в Україні, було залучення малоросійського дворянства до опозиційного
всеросійського руху. Українські дворяни-масони не висували суто національних
вимог, інший характер мали ложі, які діяли на Правобережній Україні. Їхніми
членами були польські шляхтичі, не пов'язані з російським масонством. Своєю
головною політичною метою ці ложі вважали відновлення Польської держави в
кордонах 1772 р. Багато з членів масонських лож в Україні ввійшли до складу
декабристських організацій. Україна поряд із Санкт-Петербургом стала основним
полем діяльності декабристів – лише в цих двох центрах декабристського руху
дійшло до відкритого збройного виступу проти самодержавства.
У
1822 р. царський уряд забороняє діяльність лож, а їх члени піддаються
переслідуванню.
У
20-х pp. XIX ст. в Україні з'являються таємні політичні гуртки. Одним із перших
був заснований гурток "Малоросійське таємне товариство", головою
якого був В. Лукашевич. У програмі товариства ("Катехізис
автономіста") проголошувалося прагнення домогтися від'єднання України від
Росії і приєднання до відродженої Польщі.
Наприкінці
20-х років XIX ст. у Харківському університеті й Ніжинській гімназії утворилися
таємні гуртки, які поширювали заборонену літературу, на своїх засіданнях
критикували існуючий лад.
На
відміну від Лівобережної України, на Правобережжі не проводилося тривалий час
заходів, які б ставили собі за мету тіснішу інтеграцію цього краю до складу
Російської імперії. Царський уряд мовчазно визнавав порядки, які існували ще за
часів Речі Посполитої на Правобережній Україні й залишив практично незмінними
права і привілеї місцевої польської шляхти. Значна частина правобережних
шляхтичів були потомками українських родів, спольшених після прийняття
католицької віри в XVII–XVIII ст. Вони мріяли про відновлення Речі Посполитої у
кордонах 1772 р. Тому в першій третині XIX ст. Правобережна Україна була
тереном активізації польського руху.
Польське
повстання 1830–1831 pp. проти самодержавства не було підтримано українським
населенням Правобережжя. Повстання було придушено. Козацькі полки, сформовані
для розгрому повстанців, було перетворено на регулярні війська, інші переведено
на Кавказ. Царський уряд закрив Віленський університет та Кременецький ліцей. У
1839 р. на Правобережжі було скасовано церковну унію, а всіх греко-католицьких
віруючих примусово переведено в православ'я. Репресіям було піддано польську
шляхту.
Правобережна
Україна протягом 30–40-х років XIX ст. була полем битви між російським та
польським впливами. Обидві сторони сходилися між собою в запереченні права
українського народу на вільний самостійний розвиток
Немає коментарів:
Дописати коментар