Християнська
етика 10 клас
Завдання : в зошиті записати число, домашня робота, тема
урока, ключовий вірш. Завдання виконати, сфотографувати і надіслати на електрону адресу Liliya0809@ukr.net або Viber ( 0999603927)
Дата: 30.04,
07.05
Тема: Традиції української християнської родини.
Завдання:
І. Записати ключовий вірш: «Що Бог об’єднав, людина хай не
розлучає».
ІІ. Записати слова в словник:
Таїнство (таїнство, таємниця) – що означає «покривати, ховати».
Таїнства
Церкви –
це священнодії, в яких під зовнішніми діями невидимо сходить благодать Божа,
тобто цілюща дія Святого Духа.
ХРЕЩЕННЯ – одне з головних церковних таїнств. Коли людину охрещують, вона
очищується від гріхів і народжується від Духа Святого в духовне, праведне
життя.
Хрестини – комплекс дій, спрямованих на святкування прилучення
дитини до християнського світу.
ПОКАЯННЯ – це Таїнство, в якому християнин у присутності священика сповідує свої
гріхи Господу й отримує від Нього прощення (хоча видимим образом відпущення
гріхів дає під час сповіді священик).
Таїнство Причастя
або Таїнство Євхаристії (з грец.
«благодаріння») є «Таїнством таїнств», бо воно має головне значення в житті
кожного християнина, є серцевиною та фундаментом Церкви, без чого неможливо її
існування.
Вінча́ння — церковний шлюб — союз
чоловіка та жінки, освячений Церквою, де, Господь своєю присутністю з'єднує
двох в одне ціле.
Таїнство
єлеосвячення, або соборування, здійснюється над хворими. У ньому невидимо, благодаттю
Святого Духа прощаються гріхи, які люди забули, та полегшуються і зцілюються
недуги душі й тіла.
ІІІ. Прочитати додаткову інформацію, написати опорний конспект
Сім’я, як відомо, є природною основою суспільства. В сім’ї, через сім’ю,
в умовах родинного побуту, праці, дозвілля формуються первинні ціннісні
орієнтації та соціальні настанови молодого покоління.
Рід наш багатий на традиції, свята й обряди, прекрасний духовністю,
оскільки з найдавніших часів наші пращури відбирали найцінніші надбання,
збагачуючи їх, і бережливо передавали той келих мудрості і здоров’я нації з
покоління до покоління. Українці вміли відчувати природу, черпати здоров’я,
силу й красу з її лона. Всі творчі сили людини були спрямовані на зміцнення
сім’ї, свого роду.
Родинні традиції, звичаї і обряди найліпше
відображали досвід виховання дітей кожного народу. Розвиненість тривких родинно
- сімейних, побутових і культурних традицій свідчить про високий рівень
формування етносу, національності.
Завдання:
Вправа «Галерея». Виконайте завдання письмово
Розглянути ілюстрації, записати, які події зображені на
них.
а) б)
в) г)
д)
е)є)
Таїнства Церкви
– це священнодії, в яких під зовнішніми діями невидимо сходить благодать Божа,
тобто цілюща дія Святого Духа. У це слово святі отці вкладали багатий смисл:
«Таїнством» називали втілення Христа Спасителя, Його народження, смерть,
Воскресіння й інші події Його життя, саму християнську віру, навчання,
богослужіння, молитву, церковні свята, священні символи та інше.
Першими визначеними в Церкві були лише
два Таїнства – хрещення і причастя. В наш час у Православній і Католицькій
Церквах прийнято вважати Таїнствами хрещення, причастя, миропомазання,
покаяння, священство, шлюб і елеєосвячення; всі інші священнодії відносять до
числа обрядів. Протестантизм – не єдина релігійна конфесія, а багато напрямків
в християнстві, проте більшість протестантських спільнот визнають Таїнства
хрещення та причастя.
У кожному Таїнстві є видима сторона, що
включає в себе слова і дії учасників, «речовина» Таїнства (вода у хрещенні,
хліб і вино в Євхаристії), а є й невидима сторона – духовне перетворення і
відродження людини. Власне «Таїнством» і є ця невидима частина, що залишається
за межами зору і слуху, вище розуму, поза почуттєвим сприйняттям.
Таїнства здійснює Сам Бог.
У день Святої П’ятидесятниці Дух Святий
зійшов на Апостолів, і це стало днем заснування Церкви – спільноти людей,
віруючих у Христа і таких, що живуть у Христі. Життя християнина в Церкві
Спаситель уподібнив життю гілки на дереві. Як гілка живе лише тоді, коли
прикріплена до стовбура, так і християнин духовно живий, коли перебуває
нерозлучним зі Христом. Ось чому Церква є Тілом Христовим у повному розумінні
цього слова. Свята Церква – це нібито Божа сім’я на землі. Вона зберігає в собі
й передає тим, хто вступає до неї, ті дари Святого Духа, які одержали
Апостоли. Церква в усі основні моменти
нашого життя особливо просить Бога дати людині допомогу. Такі церковні молитви
та священні дії, коли під видимими діями священика над людиною за молитвою
Церкви невидимо діє сила Духа Святого, називаються таїнствами.
1.Таїнство Хрещення – це така священнодія, в якому
людина через триразове занурення тіла у воду з закликанням імені Святої
Трійці, – Отця і Сина і Святого Духу – омивається від первородного
гріха, а також і від всіх гріхів, здійснених нею до цієї події (вмирає для
життя гріховного), народжується для нового духовного життя і стає членом
Церкви.
Таїнство Хрещення встановив Сам
Господь Іісус Христос, освятив його Своїм власним прикладом, прийнявши Хрещення
від Іоанна Предтечи. Після Свого Воскресіння Він дав апостолам веління: „Тож
ідіть, і навчіть всі народи, хрестячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа” (Мф.
28:19). Хрещення необхідне кожному, хто
бажає бути членом Церкви Христової. «Коли хто не
народиться з води й Духа, той не
може ввійти в Царство Боже», - сказав Спаситель (Ін. 3:5).
Для прийняття Хрещення необхідні
віра і покаяння. Віра – це головна умова
Таїнства: «Хто увірує й охриститься, - буде спасений, а хто не ввірує - засуджений
буде» (Мк. 16:16).
У разі хрещення немовлят
сповідання віри вимовляють восприємники (духовні або хрещені батьки) і цим дають обіцянку виховувати дітей у вірі,
допомагати їм стати християнами, коли вони виростуть. Немовля, що приймає
Таїнства, не розуміє того, що відбувається з ним, проте його душа цілком здатна
сприйняти «піщу духовну» (як і тіло немовля несвідомо приймає звичайну їжу).
Благодатні дари Хрещення даються
немовлятам, як запорука їх майбутньої віри, як сім'я, яке кидають в землю, але
щоб з сім'я виросло дерево і принесло плоди, потрібні зусилля хрещених батьків,
і самого хрещеника у міру його зростання.
Християнам указується в Євангелії
(зцілення розслабленого), що благодатні дари даються по вірі інших: «Іісус, віру їх побачивши (що принесли хворого), каже
розслабленому: „Відпускаються, сину, гріхи тобі!”» (Мк. 2:5).
Хрещення є духовним народженням і
здійснюється тільки раз в житті, тому що і людина один раз народжується в це
життя: «Один Господь, одна віра, одне хрещення» (Еф. 4:5).
Бути хрещеним означає стати
частиною оновленого людства, Глава якого – Христос. Хрещення – це поєднання з
Тілом Христа і зречення від зла. Тому потрібна безперервна боротьба для збереження придбаного і принесення плодів
віри, надії і любові. Це духовне сходження, яким би важким воно не було,
здійснюється через великий оптимізм християнського вчення, тому що віруючий чує
слова Спасителя, які підтримують в нім бадьорість і укріплюють надію:”Страждання
зазнаєте в світі, - але будьте відважні: Я світ переміг!” (Ін. 16:33).
Кінцева мета всіх «в Христа що
хрестилися», виконуючих Божі заповіді, є
таємниця причетності до Бога: «Ви... зробились учасниками Божої Істоти» (2 Петр. 1:4).
Хрестини – комплекс дій, спрямованих на святкування прилучення
дитини до християнського світу. Хрестини зазвичай відбуваються у такому
порядку: спочатку дитину хрестять у Церкві, а потім у родині влаштовують
гостину.
Народилася
дитина. Отож, з’явилася ще одна зірка, яка сяятиме, стільки, скільки віку
дитині одведено. Так вважали колись наші пращури й намагалися доступними їм
засобами – словами, обрядом, молитовними
діями – вплинути на долю малого, прихилити до нього весь світ.
Однаково
дбали про фізичне і моральне здоров’я немовляти. Отож дитину намагалися якнайшвидше охрестити. Добирали хрещених батьків переважно двох,
але в давнину досить було одного хрещеного: для хлопчика – хрещеного батька,
для дівчинки – хрещеної матері. Обов’язок хрещених батьків – дуже почесний,
відмовляння у «хресті» було не прийнято.
Стати хрещеними батьками – велика відповідальність
не лише перед немовлям, а й «перед Богом та людьми».
Куми, хрещені батьки ставали
почесними, шанованими гостями у всі святкові ритуали: наречення, повноліття,
весілля.
2. ПОКАЯННЯ – це Таїнство, в якому християнин у присутності
священика сповідує свої гріхи Господу й отримує від Нього прощення (хоча
видимим образом відпущення гріхів дає під час сповіді священик).
Владу прощати гріхи апостоли, а через
них и всі священики отримали від Іісуса Христа. «Прийміть Духа Святого, -
сказав Христос апостолам. – Кому гріхи простите, - простяться їм, а кому
утримаєте, - то утримаються!»
У хрещенні, якщо до нього
приходить людина у свідомому віці, їй, окрім первородного, прощаються всі
гріхи, скоєні до цього Таїнства. Перед хрещенням людина свідчить про своє
покаяння та бажання змінити життя, жити за заповідями Божими. Але, нажаль,
через недосконалість і пошкодженість своєї природи людина більш схильна до
гріха, ніж до доброчесності. І після хрещення вона здатна робити помилки. Кожному з нас, хоч би кілька разів в житті доводилося визнавати свою
неправоту, кажучи просте, але деколи таке важке слово «пробач». Але якщо людина
зазвичай просить вибачення тільки у тих, кого вона образила, то християнин ще
просить вибачення у Бога.
Спробуємо розібратися, що ж
означає «покаяння», і як до нього слід готуватися.
Для того щоб той, хто усвідомлює свою недосконалість, мав змогу позбутися поганого
в своєму житті та одержати Божу допомогу в його подоланні, Сам Господь
встановив Таїнство покаяння. У ньому так само, як і у хрещенні, віруюча людина
після осмислення, сповідування гріхів та свідченням перед Богом свого бажання
змінитися на краще, стає очищеною й отримує необхідні духовні сили на шляху до
спасіння. Тому Таїнство покаяння й
називається другим Хрещенням.
Слово «покаяння», на жаль, не
зовсім точно відображає сенс цього Таїнства, воно більш за все сприймається, як
почуття жалю про скоєне. У грецькій мові таїнство має назву «метанойя», що
перекладається, як зміна, яка відбувається в людині. Це означає, що його сенс
полягає не тільки в тому, щоб вибачитися, сумуючи про скоєне, але і за
допомогою Божою змінити свій внутрішній стан, піднятися на новий більш
досконалий рівень.
Проповідь Христа закликає до
зміни образу думки і способу життя, відмови від гріховних справ і помислів.
Синонімом покаяння є слово «навернення», що часто зустрічається в Біблії:
«Наверніться кожен від злого шляху свого і виправіть шляхи ваші і вчинки ваші»
(Ієр.18:11).
Таїнство покаяння, як і будь-яке
інше Таїнство Церкви, вимагає особистої участі в ньому людини. Воно не є
формальним переліченням своїх гріхів з
наступним їх пробаченням. Покаяння – це акт доброї волі, результат усвідомлення
власної недосконалості, небажання жити з гріхом, бажання отримати від Бога
підтримку і пробачення. А можливе це лише за умови щирого і вільного наміру
кожної людини.
У
християнській традиції Церква сприймається як духовна «лікувальниця», гріх – як
хвороба, покаяння – лікування, Бог – лікар. «Ти зчинив гріх? Увійди в Церкву і
покайся у своєму гріху. Тут лікар, а не суддя; тут ніхто не засуджується, але
кожний приймає відпущення гріхів» (святитель Іоанн Златоуст).
Покаяння перед Богом, іноді всім
народом – поширена практика, що часто зустрічається у Старому Завіті. Можна
пригадати праведного Ноя, що закликав народ до каяття. Ми зустрічаємо позитивні
приклади покаяння: пророк Іона звертався до нениветян, пророкуючи їм загибель
без каяття. І мешканці почули його слова, розкаялись у гріхах і отримали
спасіння (Іона 3; 3).
Християнське Таїнство покаяння
бере свій початок з апостольських часів. У Діяннях апостольських сказано, що
«багато хто з тих, що увірували, приходили, сповідаючи і відкриваючи справи
свої» (Діян. 19; 18).
У Священному Писанні покаяння є
необхідною умовою спасіння: «якщо не покаєтесь, всі так само загинете» (Лк. 13;
3). І воно приємно Богові: «так на небесах більша радість буде про одного
грішника що кається, ніж про дев'яносто дев'ять праведників, що не мають
потреби в покаянні» (Лк. 15; 7).
Таїнство покаяння в перші
століття не було детально окреслено, як і інші таїнства. У різних Церквах
зустрічалися різні практики, пов'язані з місцевими звичаями. Але вже тоді можна
було виділити декілька основних компонентів, що зустрічалися майже повсюдно.
Серед них, перш за все, потрібно відзначити особисту сповідь перед пастирем або
єпископом і сповідь перед всією церковною общиною, яка практикувалася аж до
кінця IV століття, коли Константинопольський патріарх Нектарій відмінив посаду
пресвітера-духівника, публічного Покаяння.
Для
збереження дарів Таїнства людині слід намагатися виконувати обіцянки про
дотримання заповідей і просити у Бога допомоги для виправлення. Пам’ятання про
обітницю, дану Богу в Таїнстві Покаяння, має застерігати християнина від
скоєння нових помилок та нехтування Божої любові і милосердя.
3. Таїнство Причастя або Таїнство Євхаристії (з грец. «благодаріння») є «Таїнством таїнств», бо воно має головне
значення в житті кожного християнина, є серцевиною та фундаментом Церкви, без
чого неможливо її існування. Це Таїнство було встановлене Самим Іісусом Христом
на Тайній Вечері. Тоді Христос перетворив хліб та вино у Свої Тіло та Кров,
причастив учнів та заповідав їм здійснювати це Таїнство на Його спогад
(розповідь про ікону "Тайна вечеря"). Вчитель звертає увагу учнів
особливо на те, що хто причащається зі злобою в душі (без покаяння, та
примирення), той подібний Юді, який разом з іншими прийняв Тіло і Кров Христа
на Таємній вечері, а потім пішов і зрадив Іісуса Христа за гроші.
Причастя є Таїнством, в якому
християнин у вигляді звичайного хліба й вина приймає Тіло і Кров Іісуса
Христа, і через це з’єднується з Христом. Таїнство Святого Причастя установив
Сам Іісус Христос під час Таємної вечері, напередодні Своїх страждань і смерті.
Святе Причастя приймати можна не
інакше, як «зі страхом, вірою та любов’ю». Причастю передує таїнство Покаяння,
про яке йшлося на попередньому уроці. Щоб причаститися, необхідно виконати
деякі умови, належно підготуватися.
Віруючий повинен вигнати із свого серця злість, гнів, заздрощі і т.д.,
щиро покаятися у своїх гріхах, бути в мирі із собою та своїми ближніми, мати
чисте сумління. До чаші з дарами не можна приступати з умисно прихованими
гріхами, із злістю в серці. Існують тільки певні винятки, коли можна приступати
до Причастя без сповіді (діти до 7 років). Тяжкохворого можна причащати не в
храмі, а вдома, тоді священик спеціально приносить йому Святі Дари.
Що дає людині Святе Причастя? Яка
його роль? Подібно воді, яка очищає наше тіло, таїнства Покаяння та Причастя
очищають та оновлюють наші душі. Кожна нормальна людина регулярно миє руки,
особливо перед їжею, миє своє тіло. Уявіть собі, скільки бруду було б на тілі,
коли б людина роками не милася! Яким же
шаром бруду вкриті душі тих, хто не знає каяття, жодного разу не причастився.
Між тим очищення душі
відбувається тільки внаслідок Покаяння та Причастя. Святе Причастя виявляє надзвичайно
потужний вплив на все земне та загробне життя віруючого! У кожному храмі вам
легко вкажуть масу випадків, коли після прийняття хворим Святих Дарів хвороба
відступала або ж проходила зовсім; коли здавалося б невирішувана проблема
розв’язувалася сама собою. Але головне все ж не у розв’язанні земних проблем!
Очищуючи душу людини від гріхів, Святе Причастя освячує його, наближаючи до
Творця. Приймаючи Святе Причастя, ми з’єднуємося з Христом і стаємо учасниками
вічного життя, сподіваємось отримати в іншому світі вічне блаженство!
Невимірним і незріченним є
значення Таїнства Євхаристії, осягнути яке нашим розумом неможливо. Воно
запалює в нас Христову любов, підносить до Бога серце, зароджує в ньому
чесноти, стримує напади темних сил, дарує стійкість проти спокус, оживляє душу
й тіло, зцілює їх, дає їм силу, зрощує доброчесність — відновлює в нас ту
чистоту душі, яка була у первородного Адама до гріхопадіння. Щоб краще закріпити знання про
найважливіше Таїнство
пропоную переглянути відіоролик про Причастя, про
все те, про що ми говорили
на уроці.
4. Переглянути відеоролик за
посиланням
http://patriarch.1tv.com.ua/ru/video/2010/07/19/708
5. Шлюб, як зазначено,
теж є Таїнством Церкви, в якому за
добровільною згодою нареченого і нареченої жити спільно благословляється їхній
подружнє життя на зразок духовного союзу Христа з Церквою, випрошується Боже
благословення для спільного життя, і для народження та християнського виховання
дітей.
Вінча́ння — церковний шлюб — союз
чоловіка та жінки, освячений Церквою, де, Господь своєю присутністю з'єднує
двох в одне ціле. В Таїнстві вінчання Господь подає свою благодатну допомогу,
щоб подружжя мало змогу бороти всі негаразди, які трапляються у спільному і
духовному житті подружжя.
Господь наш Іісус Христос, живучи між людьми, брав
участь не лише в їх скорботах, але і в радощах. Перше Своє чудо Він звершив, як
ми вже чули, на весіллі в Кані Галилейській, перетворивши воду у вино.
З апостольських часів Церква Христова благословляє
своїх чад на подружнє життя для вдосконалення в любові, виховання дітей, для
несення тягарів один одного (Гал. 6;2). «Де чоловік, жінка й діти у згоді та
любові з’єднані зв’язком чесноти, там поміж ними Христос», – казав святитель
Іоанн Златоуст. Любов між чоловіком і жінкою є однією з найважливіших тем
християнського благовістя. У Посланні святого апостола Павла до ефесян шлюбний
союз чоловіка й жінки порівнюється із союзом Іісуса Христа з Церквою, який
ґрунтується на любові Христа до Церкви і на повній відданості Церкви волі
Христовій. Тому чоловік зобов’язаний самовіддано любити дружину, а дружина
зобов’язана добровільно, тобто з любов’ю, коритися чоловікові. Християнська
сім’я вважається малою Церквою, тому подружжя має священний обов’язок усе життя
берегти взаємну любов і повагу, взаємну відданість і вірність. Вона перебуває під захистом Божим, як на
символічному малюнку.
6. Таїнство єлеосвячення, або
соборування, здійснюється над хворими. У ньому невидимо, благодаттю Святого Духа
прощаються гріхи, які люди забули, та полегшуються і зцілюються недуги душі й
тіла. Порядок Таїнства такий: спочатку освячується олія – єлей, а потім цим
єлеєм помазується хворий.
Для здійснення цього збираються сім
(або декілька) священиків, які 7 разів
помазують чоло, щоки, груди, руки хворого, промовляючи в той же час
молитву Господу, щоб Він як лікар душ і тіл зцілив людину від тілесної та душевної
недуги. .
Перед кожним помазанням читаються
уривки з Послань апостолів і Євангелія та особливі молитви.
Після сьомого помазання священик
покладає на голову недужого Євангеліє - як зцілюючу руку самого Спасителя - і
благає Бога про прощення його гріхів. Потім хворий цілує хрест, і цим закінчується
Таїнство Єлеосвячення.
Ця священнодія відправляється, якщо можливо, кількома священиками (соборно)
і через це зветься соборуванням, хоча, в силу необхідності, може відправити й
один священик.
7. Християнство
використовує не тільки слово «смерть», «кінець життя», а
й успіння. Успіння - сон, засинання.
Заснуло смертним сном тіло, а душа жива, душа не спить.
Для християн - смерть лише перехід на інший рівень буття, відхід до Бога. І
похорони для християн - це не жахливе прощання з людиною, яка була, і тепер її
немає, а проводи в світ інший улюбленої людини, чия душа безсмертна. І
проводити людину за межу земного світу ми повинні гідно. Гідні проводи - це
церковне поховання. Воно здійснюється тільки над хрещеною людиною.
Але пам'ять про неї живе, молитва за неї триває, бо у Бога всі живі. Тому
на в день поховання, дев’ятий та сороковий дні після смерті людини підноситься за неї близькими
підсилена молитва? Молитва віри, надії та любові
Розділяючи з віруючими всі сумні й радісні події земного життя Церква
проникливо й урочисто проводжає своїх чад у загробне життя, піклуючись не
тільки про душу покійного, але й про його тіло. Адже в майбутньому житті буде
брати участь і наше тіло, якому, по слову апостола, личить стати нетлінним і
безсмертним.
Багато похоронних обрядів
нагадують нам обряд хрещення, тим самим говорячи: як через таїнство
Водохрещення людина відроджується від життя гріховного до життя святого й
богоугодного, так і через смерть щирий християнин відроджується для нового,
кращого й вічного життя із Христом
За древнім благочестивим звичаєм
труну везуть у храм, ставлять обличчям до вівтаря, а навколо труни (як навколо
священної купелі) запалюють свічки й світильники у свідчення того, що покійний,
закінчивши земне життя, переходить у країну невечірнього світла. І родичі
стоять зі свічами навколо труни в знак світлості нашої віри, полум'яної молитви
про покійного до Господа, у свідчення побажання душі покійного перебувати у
вічності у світлі обличчя Божого за образом того, як оточені були світлом у
годину поховання тлінні його останки.
За бажанням родичів або вони
самі, або читці всю ніч читають над покійним Псалтир. Ранком, після заупокійної
Літургії, відбувається чин поховання. Чин поховання в просторіччі через достаток
пісень називається відспівуванням. Заупокійна служба складається з пісень, у
яких зображується доля людини: за злочин заповіді він вертається на землю, з
якої вийшов, однак не перестаючи бути образом слави Божої. Тому після читання
Апостола і Євангелія, де говориться про майбутнє Воскресіння мертвих, священик
читає молитву, у якій Церква молить Господа простити покійному гріхи й
удостоїти його Царства Небесного.
Так любляча Мати-Церква
прощається зі своїм чадом - прощаючи йому сама й з молитвою передаючи в руки
Милосердного Господа. Закінчується відспівування прощанням з покійним.
ІV. Закріплення і повторення
матеріалу
а) Вправа «Перевір себе»
Господь
з нами, Він завжди приймає участь в Таїнствах Церкви. Перші три Таїнства, котрі
Він дарує нам, це Хрещення, Миропомазання (помазування святим миром) й Святе
Причастя (Євхаристія).
а) б) в)
Прочитайте наступні описи. Напишіть назви цих Таїнств під кожним малюнком.
|
ХРЕЩЕННЯ
|
Коли нас хрестять, очищені
водою хрещення, ми народжуємося оновленими. Ми «хрестимося в Христа». Ми
«одягаємося в Христа» й стаємо членами Божої Родини – Церкви, з хрещенням ми народжуємося до нового
життя.
|
|
МИРОПОМАЗАННЯ
|
Після Хрещення нас помазують особливо
освяченою олією, яка називається святим миром. При цьому ми отримуємо
«печатку дару Духа Святого». Коли Дух святий вселяється в нашій душі, ми
приєднуємося до нового християнського життя.
|
|
СВЯТЕ ПРИЧАСТЯ
|
Бог запрошує нас на вечерю в
Його Царстві. Хліб і вино Духом Святим перетворюються в Тіло й Кров Христові,
й ми їх приймаємо в себе. Недарма співають при Причасті: «Тіло Христове
прийміть, джерела безсмертного вкусіть».
|
б) Вправа «Вчимося аналізувати»
В
изначити серед поширених поганих звичок сучасності «гріхи тілесні, душевні та
духовні» і віднести до відповідного стовпчика
|
Тілесні
|
Душевні
|
Духовні
|
|
|
|
|
Пияцтво, жадібність, ненажерливість, марновірство,
нетерпіння, невдячність Богові, наркоманія, наклеп, тютюнопаління, зневіра
Немає коментарів:
Дописати коментар