Дата:
12.03.2020
Тема:Процес
десталінізації.
Завдання:
ознайомтесь з матеріалом за темою та дайте відповіді на тестові запитання.
Хрущовська "відлига" та Україна.
5 березня 1953 р. помер Й. Сталін. Ця дата стала початком
процесу, що згодом отримав назву "відлига" – процес спроб
лібералізації суспільно-політичного життя, проведення значних
соціально-економічних реформ. Розвиток і поглиблення цього процесу стали
основою десталінізації тобто відходу від найбільш одіозних проявів сталінського
тоталітарного режиму Найбільш радикальних рис цей процес набув після XX з'їзду
КПРС (1956 р.).
Складові десталінізації.
• Ліквідація системи ГУЛАГу, припинення масових репресій.
• Амністія. Реабілітація незаконно засуджених.
• Реформа силових відомств. Упровадження в їх діяльність
принципу законності.
• Послаблення ідеологічного тиску. Тимчасове припинення
кампанії проти "українського буржуазного націоналізму".
• Децентралізація управління. Послаблення
командно-адміністративної системи.
• Розширення прав і повноважень союзних республік.
Зростання частки українців у партійному і державному апараті. Зростання впливу
української партійно-державної еліти в союзному керівництві.
Початок процесу
десталінізації супроводжувався гострою боротьбою за владу між прихильниками
Хрущова та Берії, у якій переміг перший. Ця боротьба мала своє відлуння в
Україні. Республіканська партійна організація підтримала Хрущова. Через кілька
місяців після смерті Сталіна за звинуваченням у русифікації вищої освіти в
Західній Україні та дискримінації місцевих кадрів було усунуто з посади Першого
секретаря КПУ росіянина Л. Мельникова. Натомість було призначено О. Кириченка,
першого на цій посаді українця (з того часу на цю посаду призначалися лише
українці). Після цього пішла широка хвиля висування на керівні посади
представників місцевих кадрів. Вихідці з України зайняли провідні місця і в
союзному керівництві. Так, Р. Малиновський, А. Гречко та К. Москаленко досягли
високого рангу маршала Радянського Союзу, а два перші згодом навіть були
міністрами оборони СРСР. В. Семичасний обіймав посаду голови союзного КДБ, а
чотири українці – О. Кириченко, М. Підгорний, Д. Полянський та П. Шелест –
увійшли до складу Политбюро ЦК КПРС.
Зростання ролі й кількості українців у
партійно-державному апараті супроводжувалося процесом перебудови і
вдосконалення самого апарату. У міністерствах, відомствах та органах управління
на місцях протягом 1955–1956 pp. було ліквідовано 4,8 тис. структурних
підрозділів, організацій та установ, скорочено 92,5 тис. посад адміністративно-управлінського
апарату. Водночас розширювалися права місцевих органів влади. Ці процеси
позитивно вплинули на суспільно-політичне життя країни.
Крім змін у партійному та державному керівництві, почався
процес поступового відходу від найбільш одіозних проявів сталінського режиму.
Припинилися масові репресії, було ліквідовано систему ГУТАБу (рос. – ГУЛАГ –
Главное управление лагерей), почався обережний процес реабілітації репресованих
у 1930–1940-ві pp. і повернення депортованих осіб, пов'язаних із діяльністю
ОУН-УПА. До 1957 р. було звільнено понад 65 тис. бійців ОУН-УПА.
Спочатку реабілітації підлягали репресовані діячі КПУ (В.
Чубар, С. Косіор, В. Затонський, М. Скрипник, Ю. Коцюбинський та ін.). У липні
1956 р. в пресі з'явилися повідомлення про реабілітацію драматурга М. Куліша,
режисера Леся Курбаса та ін. Загалом до листопада 1959 р. державні інстанції,
органи прокуратури і КДБ переглянули 4 млн 263 тис. справ на 5 млн 481 тис.
осіб. З їх числа було реабілітовано 2 млн 684 тис. осіб, що становило 58,2 %
тих, на кого були заведені справи в репресивних органах України.
Нове радянське
керівництво, що прийшло до влади після смерті Сталіна,
усвідомлювало, що майбутнє Радянського Союзу залежить від
успіхів СРСР в економічному змаганні із Заходом. Успіхи в цьому змаганні
зміцнили б внутрішнє становище радянської системи, а з іншого боку, довели б
переваги комуністичної системи.
Початок
реформування було покладено на вересневому (1953 р.) Пленумі ЦК КПРС, який
намітив заходи, спрямовані на піднесення сільського господарства. Так,
передбачалось укріплення матеріально-технічної бази господарств, матеріальне
заохочення мешканців села, підвищення закупівельних цін на сільгосппродукцію,
зменшення податків на присадибне господарство, списування заборгованості
колгоспів, поліпшення якісного складу керівників сільськогосподарських
підприємств та ін.
Завдяки таким
заходам сільське господарство вперше за довгі роки стало рентабельним. Середина
1950-х pp. стала періодом найбільшого піднесення в історії колгоспно-радгоспної
системи СРСР. Валова продукція сільського господарства за 1954–1958 pp.,
порівняно з попередньою п'ятирічкою, зросла в Україні на 65 % (СРСР - 35,3 %).
Позитивні
зрушення були б більш вагомими, якби не волюнтаристські нереалістичні
надпрограми, утілення яких розпочалося вже в 1954 р. Першою такою програмою
стало освоєння цілинних і перелогових земель, суть якої полягала в освоєнні майже
13 млн га (пізніше цю цифру збільшили до 28-30 млн га) у Казахстані, Сибіру та
Північному Кавказі. Україні в цій програмі відводилася роль джерел а
матеріальних і людських ресурсів. Уже 22 лютого 1954 р. на цілину було
відправлено першу групу українських механізаторів. Загалом протягом 1954–1956
pp. на постійну роботу в цілинні райони виїхало 80 тис. осіб; а до 1961 р. в
цілинні райони було відправлено 90 тис. тракторів і сільгоспмашин.
Другою
надпрограмою стало поспішне і невиправдане розширення площ посівів кукурудзи та
інших "диво-культур". У червні 1954 р. Хрущов звернувся із закликом
про розширення посівів кукурудзи. Лютневий 1955 р. Пленум ЦК КПУ прийняв
рішення про збільшення площі посівів кукурудзи більш ніж у 2 рази.
Протягом 1950-х
pp. відбулось укрупнення колгоспів, що частково зменшило апарат управління.
1958 р. було ліквідовано МТС, а їхня техніка перейшла до колгоспів. Але зміни
тривали недовго. Під адміністративний тиск чиновництва потрапили підсобні
господарства колгоспників, які розглядалися як джерело нетрудових доходів
громадян. Власники підсобних господарств обкладалися величезними податками,
місцева влада взяла під пильний контроль діяльність громадян, які не були
членами колгоспів.
Повернення до
адміністративно-бюрократичних методів керівництва призвело до того, що обсяг
валової продукції сільського господарства України в 1958– 1964 pp. зріс лише на
3 % (в 1950–1958 pp. – 65 %). За добу М. Хрущова вперше за всю історію
радянської влади країна стала ввозити зерно.
Незважаючи на
те, що нове радянське керівництво звертало велику увагу на розвиток сільського
господарства, все ж пріоритетним залишався розвиток промисловості. У республіці
розвивалися галузі, що закріплювали статус УРСР як паливно-енергетичної,
металургійної бази СРСР, важливого району важкого машинобудування і воєнної
промисловості.
Паралельно із
сільським господарством хрущовські реформи здійснювались у промисловості.
Відбулася заміна галузевого управління промисловістю територіальним. Уряд
України взяв під своє керівництво майже 10 тис. промислових підприємств,
виділених в 11 економічних адміністративних районів. Україна в середині 1950-х
– на початку 1960-х pp. перетворилася в один із найбільших регіонів
машинобудування, металургії, інших галузей. Тепер перед Хрущовим стояло
завдання переведення підприємств на господарський розрахунок, запровадження
нового господарського механізму, який включав би в себе максимум самостійності
підприємств та активний процес матеріального та морального заохочення трудящих.
На цей крок М. Хрущов не наважився. Половинчасте реформування промислової сфери
не дало очікуваних результатів. Екстенсивний метод господарювання залишався
переважаючим, радянські товари в більшості були неконкурентно-здатними. Проте
навіть окремий успіх хрущовських реформ вплинув на соціальну сферу суспільства.
Відбувалося небачене за масштабами житлове будівництво, мільйони людей із
підвалів і комуналок переселились у світлі та затишні квартири, в багатьох
сім'ях з'явилися товари, про які не можна було навіть мріяти у сталінську добу:
телевізори, магнітофони, холодильники, пральні машини.
Намагаючись
ліквідувати бюрократизм партійної номенклатури, Хрущов поділив апарат за
виробничим принципом.
Хрущовська
"відлига" привела до часткової лібералізації суспільного життя. На
всіх рівнях у партійному середовищі відбувалася ревізія політики сталінського
періоду. У трудових колективах, творчих спілках бурхливо обговорювалися
десятиріччя, пов'язані зі сталінським терором, засуджувався тоталітаризм,
командно- адміністративні методи управління державою, критики зазнав культ
особи Сталіна.
"Відлига" мала вплив на сферу культури.
Послабилася політика самоізоляції, пожвавилися поїздки за кордон, обмін
делегаціями, туризм, виставки.
Політична "відлига" привела до нової хвилі
українізації. Знову було поставлено питання про збереження і розвиток
української мови. Саме із цими позиціями виступили М. Рильський, Н. Рибак, С.
Крижанівський та ін. У 1957 р. українські історики заснували "Український
історичний журнал", з'являється "монографія І. Крип'якевича
"Богдан Хмельницький".
Подією
історичної ваги став розвиток "шістдесятництва" в Україні.
"Шістдесятниками" називали видатних українських митців, які відкрито
виступили проти фальші, помпезності, заідеологізованості в зображенні
дійсності, відстоювали національно-культурне відродження України. Українська
культура збагатилася новими творами О. Гончара, М. Стельмаха, В. Сосюри, Д.
Павличка, Ліни Костенко, І. Драча, В. Симоненка, Б. Олійника, В. Коротича, В.
Стуса, І. Дзюби, І. Світличного, Є. Сверстюка, В. Чорновола та ін.
Політична
"відлига" сприяла появі дисидентського руху. Проте мирне
співіснування тоталітарної системи з національним відродженням було недовгим.
1957 р. за вказівкою М. Хрущова відбувся наступ на церкву та релігію. До 1961
р. було ліквідовано майже половину всіх релігійних установ. Посилилися
русифікаторські тенденції в системі народної освіти. Почалося переслідування
дисидентів. Хрущов особисто вимагав для них смертної кари. Переслідувань
зазнало "шістдесятництво".
Економічна
криза, яка охопила радянське суспільство, остаточно визначила згортання реформ
і повернення на шлях неосталінізму. Це наочно підтвердив розстріл робітничого
страйку в Новочеркаську (1962 р.).
Партійний
апарат давно очікував на можливість відлучити М. Хрущова від влади. Загальне
незадоволення народу дало змогу опонентам Хрущова перейти в наступ. Жовтневий
1964 р. Пленум ЦК КПРС усунув Хрущова з вищих партійних і державних посад.
Неосталіністам, яких очолив Л. Брежнєв, вдалося зупинити реформи лібералізації
радянського суспільства.
Хоча реформи
М. Хрущова мали непослідовний і незавершений характер, проте вони відкрили
перспективу майбутнього демократичного оновлення радянського суспільства.
Дата:
19.03.2020
Тема:Опозиційний
рух та культурне життя України під
час лібералізації.
Культура й духовне життя в Україні за часів хрущовської
"відлиги"
Хрущовська "відлига" позитивно вплинула на
розвиток культури і духовного життя. Реабілітація в'язнів сталінських
концтаборів торкнулася й групи діячів української культури. Однак за ними ще
довго залишалося тавро "ворогів народу" або "українських
буржуазних націоналістів". Раніше вилучені з бібліотек і книготорговельної
мережі твори репресованих повільно поверталися до читача. Така доля спіткала,
зокрема, праці В. Блакитного, В. Гжицького, О. Досвітнього, М. Ірчана, /.
Микитенка. Український культурно-мистецький фонд поповнювався раніше невідомими
або недоступними творами авторів доби "розстріляного відродження".
Твори тих, хто захищав українську державність,
національну самобутність народу, залишалися забороненими. їх піддавали критиці,
не показуючи читачеві. Носії національної думки вважалися особливо небезпечними
для радянського суспільного ладу. Так, повернення в українську культуру одного
з провідних діячів Української Народної Республіки письменника В. Винниченка
відбулося аж в 1990-х рр.
Хрущовська "відлига" породила надію на
припинення свавілля й на більш гідне життя людей. Це надихало письменників і
поетів, інших діячів культури на творчу діяльність, викриття художніми засобами
жахливого минулого і оспівування щасливого майбутнього.
У 1950- 1960-х pp. українська література поповнилася
талановитими творами B. Симоненка, І. Драча, М. Вінграновського, Д. Павличка,
Ліни Костенко та ін. Одвічні проблеми людського буття – війни і миру, кохання й
ненависті, щастя та лиха – утілив у яскравих образах О. Гончар (роман
"Людина і зброя", роман у новелах "Тронка"). Епічні полотна
про долю українського села створив Д/. Стельмах (романи "Кров людська – не
водиця", "Хліб і сіль", "Правда і кривда", "Дума
про тебе"). Одним із кращих творів українського кіномистецтва став фільм
C. Параджанова та Ю. Іллєнка "Тіні забутих предків".
Важливим суспільно-політичним явищем 1960-х pp. став
національно-культурний рух молодих українських письменників, критиків, поетів,
художників, композиторів. Їхня творчість і громадсько-політична активність
зумовили хвилю піднесення української духовності та культури. Довкола клубів
творчої молоді в Києві та Львові об'єдналися молоді інтелектуали, які прагнули
нових форм художнього самовираження, переосмислення історичного минулого,
національного відродження культури і суспільства.
Однак незабаром "шістдесятники" переконалися у
неможливості корінних змін у межах тоталітарної системи і прагнули оновлення
суспільства на ґрунті загальнолюдських цінностей. Завдяки їм в Україні виникли
національно-культурні осередки і сформувався рух дисидентів, що стало важливою
передумовою національно-державного будівництва в 1990-х pp. До
"шістдесятників" належали А. Горська, М. Вінграновський, І. Дзюба, І.
Драч, Ліна Костенко, І. Світличний, В. Симоненко, В. Стус, В. Чорновіл та ін.
"Відлига" в культурі й духовній сфері, як і в
інших галузях суспільного життя, була насичена суперечностями, породженими
прагненням М. Хрущова та його оточення щось змінити, не зачепивши основ
тоталітарної держави. Тому лібералізація суспільства супроводжувалася гоніннями
на діячів культури і мистецтва, критика сталінщини співіснувала з посиленням
ідеологічного наступу, реформування економіки й обіцянки комуністичного
майбутнього поєднувалися з адміністративно-командними методами управління
суспільно-політичним, у тому числі й духовним життям, процвітанням
партійно-державної бюрократії.
Паростки національно-культурного відродження, викликані
"відлигою", загрожували існуючій політичній системі, панівній
ідеології, тому тиск на творчу інтелігенцію набирав нових форм і масштабів. Це
призвело до ресталінізації і стагнації суспільства, але не могло знищити
духовний потенціал народу, прогресивні тенденції культурно-історичного
розвитку.
Дисидентський рух у 1950-1960-ті pp. в Україні
Дисидентство – рух незгодних, рух інакомислячих. У різних
масштабах дисиденти протягом усієї історії СРСР виявляли протест проти
антинародних дій партійно-державного режиму, недотримання ним конституційних
положень та очевидних порушень соціальної справедливості. Його представники в
Україні спочатку виступили проти недоліків існуючої системи, ігнорування
марксистсько-ленінських ідей, порушення законів, прав людини, свободи слова,
совісті (віросповідання), друку, за вільний розвиток української мови і
культури, за правду історії. Ідеологія дисидентства, зароджена як сумнів у
доцільності окремих ланок існуючої системи, поступово викристалізувалась у
тверде переконання необхідності докорінних змін у суспільстві, повалення
комуністичного тоталітарного режиму.
Дисидентський рух в Україні, що неминуче набрав
національно-демократичного забарвлення, заявив про себе ще в середині 1950-х –
на початку 1960-х pp. "Шістдесятники" – молоде покоління талановитих
літераторів і митців, які здобули собі визнання не тільки творчою, а й громадською
діяльністю.
Серед перших дисидентських організацій і груп в Україні
були:
• Українська робітничо-селянська спілка (УРСС), створена
у 1958 р. Л. Лук'яненком. Завдання спілки: несиловими методами домогтися виходу
України зі складу СРСР, стати незалежною державою. За офіційними даними
органів, спілка мала політичну програму і об'єднувала близько ЗО членів.
У травні 1961 р. в одному з приміщень тюремного ізолятора
облуправління КДБ у Львові відбувся закритий судовий процес ("справа
юристів") над членами УРСС. Л. Лук'яненка засудили до розстрілу (згодом
замінили 15 роками ув'язнення), інших членів спілки – на різні терміни
ув'язнення (від 10 до 15 років).
"Справа юристів" засвідчила новий етап руху
Опору в Україні: його учасники не відокремлювали себе від існуючої радянської
системи. Фактично вперше за часів тоталітарного правління в умовах України за
нової історичної обстановки політичний опір владі набуває конкретних
організаційних форм. "Справа юристів" розповсюджувалася шляхом самвидаву,
один примірник якого потрапив за кордон. На Заході в 1967 р. світ побачила
брошура "Українські юристи під судом", яка була справжньою сенсацією
для світової громадськості;
o • Об'єднана
партія визволення України)
o •
Український національний фронт. Видавав журнал "Воля й Батьківщина";
o •
Український національний комітет.
Судові процеси над представниками політичної опозиції
відбувалися в Києві, Донецьку, Запоріжжі, Рівному, Тернополі, Чернівцях,
Луганську. При цьому радянське керівництво заявляло про відсутність переслідувань
із політичних мотивів.
Після зміщення М. Хрущова репресії проти дисидентів
посилюються. У серпні- вересні 1965 р. були заарештовані літературний критик І.
Світличний, художник П. Заливаха, публіцист та історик В. Мороз,
поет-перекладач С. Караванський та ін. (усього близько 20 осіб). Ще раніше П.
Григоренка позбавили генеральського звання, кинули на примусове
"лікування" у психіатричну лікарню.
Своєрідним підсумком діяльності дисидентів періоду
"відлиги" стала робота І. Дзюби "Інтернаціоналізм чи
русифікація?"
У русі опору активну участь брали також робітники й
службовці, дії яких виявлялися в різних формах: страйках, організаційному
опорі, бунтах. У 1953 р. в м. Христинівка на Донеччині вибухнуло повстання
будівельників, які виступили проти побиття свого товариша, молодого
будівельника, у результаті чого він помер.
Виступи робітників були некоординованими. Схожий випадок
стався у Прилуках Чернігівської області. Тут робітники міста взяли участь у
страйковому виступі у зв'язку з вбивством їхнього товариша в місцевому відділі
міліції. Вони висловлювали різку критику на адресу місцевих органів влади з
приводу порушення конституційних прав людини і свавілля. Перелякана місцева і
обласна влада намагалася заспокоїти розгніваних людей; фактично всі вимоги, які
вони висували, були задоволені.
У багатьох регіонах України робітники виступали проти
махінацій керівництва підприємств під час нарахування зарплати. У 1963 р. в
Кривому Розі відбувся страйк, викликаний підвищенням цін на продукти
харчування. Заворушення відбулися в Горлівці, Одесі, Львові. Виступи відбивали
невдоволення політикою тоталітарної держави, механізмом визискування трудового
люду, пресом експлуатації, невідповідністю дій урядових інстанцій
конституційним положенням, систематичними порушеннями органами влади основного
закону – Конституції.
Значення боротьби дисидентів полягає в тому, що відбулось
організаційне й ідейне оформлення національно-демократичного руху, викривалася
тоталітарна суть й антиукраїнський характер радянського режиму, подальшого
розвитку набули національна самосвідомість і національна культура,
підтримувалася віра в можливість опору репресивній державі.
Національно-демократичний рух 1950–1960-х pp. заклав
основу для подальшого розгортання дисидентського руху, у якому зрештою
виділились три основні напрями:
o •
національно-визвольний – боротьба за вільний розвиток української мови й
культури, за відновлення самостійної України;
o •
правозахисний – вимоги дотримання в СРСР основних прав і свобод людини,
викриття злочинів тоталітарної системи;
o • релігійний
рух – за відновлення в Україні заборонених релігійних конфесій, за свободу
віросповідання.
Тести для самоперевірки
«Україна в умовах
десталінізації (1953–1964 рр.)»
I. Завдання
цієї форми складаються зі вступного запитання
тА чотирьох варіантів відповідей, серед яких потрібно вибрати один
правильний.
1. Надмірне
возвеличення будь-кого й поклоніння йому називається:
А) суб’єктивізм; Б) культ особи; В) об’єктивізм; Г)
волюнтаризм.
2. Процес
ліквідації наслідків сталінізму, започаткований
після смерті Й. Сталіна, називається:
А) депортація; Б) депопуляція; В) демонополізація; Г) десталінізація.
3. Органи
територіального управління народним господарством,
згідно з реформою 1957 р., називалися:
А) міністерства; Б) відомства; В)
раднаргоспи; Г) корпорація.
4. Наука про
загальні закони отримання, зберігання, передачі та обробки інформації
називається:
А) кібернетика; Б) інформатика; В)
математика; Г) фізика.
5. ХХ з’їзд КПРС,
на якому з доповіддю «Про культ особи та його наслідки» виступив М. Хрущов,
відбувся у:
А) листопаді 1955 р.; Б) лютому 1956 р.; В) червні 1956
р.; Г) грудні 1957 р.
6.
Машинно-тракторні станції (МТС) було ліквідовано:
А )1956 р.;
Б) 1957 р.; В) 1958 р.; Г) 1960 р.
7. Перший ядерний
реактор в Україні став до ладу в:
А) грудні 1959 р.; Б) лютому 1960 р.; В) жовтні 1961 р.; Г) лютому 1963 р.
8. Вибори до
Верховної Ради УРСР відбулися у:
А) жовтні 1961 р.; Б) серпні 1962 р.; В)
березні 1963 р.; Г) жовтні 1964 р.
9. Яка з областей
України була утворена в 1954 р.?
А) Кіровоградська; Б) Полтавська; В)
Вінницька; Г) Черкаська.
10. Які міста входять до
гідроелектростанцій Дніпровського каскаду?
А) Каховка, Кременчук, Київ, Дніпродзержинськ,
Запоріжжя;
Б) Каховка, Кременчук, Київ, Запоріжжя;
В) Каховка, Київ, Дніпродзержинськ,
Запоріжжя;
Г) Кременчук, Київ, Дніпродзержинськ,
Запоріжжя.
11. Яка область була
передана зі складу РРСФР до УРСР у лютому 1954 р.?
А) Черкаська;
Б) Кримська; В) Чернігівська; Г) Сумська.
12. У якому місті вперше
було засновано клуб творчої молоді «Пролісок»?
А) Черкасах;
Б) Львові; В) Запоріжжі; Г)
Одесі.
13. Перший клуб творчої
молоді — «Супутник» очолив:
А ) Г. Севру; Б) В. Касіян; В) Л. Танюк; Г) Г. Майборода.
14. Хто був першим
секретарем ЦК КПУ у 1949–1953 рр.?
А) Л. Мельников; Б) П. Мешик; В)
Л. Берія; Г) Т. Строкач.
15. У 60-х р.
сформувалася Українська робітничо-селянська спілка (УРСС), яку очолив:
А) І. Дзюба; Б) О. Лібович; В) Й.
Боровницький; Г) Л. Лук’яненко.
16. Президентом Академії
наук УРСР в 1962 р. було обрано:
А) О. Бородинського; Б) О. Палладіна; В) Б.
Патона; Г) І. Курчатова.
17. На 1951–1955 рр.
припадає __ п’ятирічка.
А ) IV; Б) V; В) VI; Г) VII.
18. Важливим засобом піднесення
тваринницького господарства М. Хрущова вважав збільшення посівів:
А) пшениці; Б) ячменю; В) кукурудзи; Г)
проса.
19. Якими
методами здійснювалося модернізація України у
середині 1950-х — на початку 1960-х рр.?
А) Шляхом залучення іноземних інвестицій;
Б ) завдяки запровадженню системи реформ;
В) застосовуючи масовий терор та
експлуатацію населення;
Г ) шляхом прийняття нового законодавства.
20. Якому питанню в
діяльності шістдесятників в Україні приділялося найбільше уваги?
А) Національному питанню;
Б ) встановленню верховенства суспільства
над державою;
В ) ліквідації регламентації творчості
митців;
Г ) досягненню верховенства держави над
суспільством.
21. Смерть Й. Сталіна
призвела до:
А) до громадянської війни;
Б ) боротьби за владу серед партійного
керівництва;
В ) згуртування правлячої верхівки партії;
Г) послаблення впливу партії на життя
суспільства.
22. Лібералізація
політичного режиму супроводжувалася:
А) новими хвилями арештів;
Б ) політичним і морально-психологічним
оздоровленням суспільства;
В ) запровадженням екстенсивного характеру
виробництва;
Г ) кардинальними змінами в структурі
партійного керівництва.
23. У чому виявилася
демократизація суспільно-політичного життя в період «відлиги»?
А ) Була запроваджена демократична система
виборів;
Б ) припинилося втручання
партійних органів у діяльність господарських і
культурних установ;
В ) запроваджувалися «громадські
засади» в різних галузях господарської, культурної діяльності,
відбувалося певне скорочення управлінського апарату, активізувалася діяльність
рад, профспілок, комсомолу;
Г ) це призвело до наростання кризових явищ у
суспільстві.
24. Як вплинула освітня
реформа 1959 р. на викладання української мови?
А) У російських школах УРСР припинялось
викладання української мови;
Б )збільшилася кількість годин на викладання
української мови;
В) було зафіксоване положення
про факультативність вивчення української мови;
Г ) в українських школах УРСР заборонялось
викладання українською мовою.
II. Завдання цієї
форми складаються зі спільного вступного
запитання та чотирьох завдань, позначених буквами, до кожного з яких
потрібно підібрати один варіант відповіді, позначений цифрою.
25. Співвіднесіть поняття
з їхніми визначеннями.
|
А Рентабельність
|
1 шлях розвитку,
пов’язаний з кількісним збільшенням випуску продукції за рахунок зростання
витрат живої праці, сировини й матеріалів
|
|
Б дефіцит
|
2
соціально-політична практика, що характеризується нехтуванням об’єктивними
законами історичного процесу з урахуванням бажань й довільних рішень осіб,
які її здійснюють
|
|
В екстенсивний
розвиток економіки
|
3 прибутковість
виробництва, його доходність
|
|
Г волюнтаризм
|
4 нестача чогось
|
|
|
5 процес
зближення економік ряду країн, їх співпраця.
|
26. Співвіднесіть дати з
подіями.
|
А Червень 1956 р.
|
1 перша велика
хвиля арештів інтеліґенції, працівників культури, журналістів України
|
|
Б лютий 1960 р.
|
2 усунення з
посади першого секретаря ЦК КПРС М. Хрущова
|
|
В жовтень 1964 р.
|
3 в Україні став
до ладу перший атомний реактор
|
|
Г серпень 1965 р.
|
4 постанова ЦК
КПРС «Про подолання культу особи та його наслідки»
|
|
|
5 запуск першого
штучного супутника Землі.
|
27. Співвіднесіть назви
міст та провідні промислові підприємства, які в них знаходяться.
|
А Дніпропетровськ
|
1
трансформаторний завод
|
|
Б Запоріжжя
|
2 завод
сільськогосподарських машин
|
|
В Львів
|
3 спорудження
заводів важких пресів та бурякозбиральних комбінатів
|
|
Г Херсон
|
4 автобусний
завод
|
|
|
5 випуск
суховантажних кораблів.
|
28. Установіть
відповідність між назвами творів чи збірок та прізвищами
їхніх авторів.
|
А Г. Тютюнник
|
1 «Украдене
щастя»
|
|
Б І. Дзюба
|
2 «Вир»
|
|
В Ю. Мейтус
|
3 «Зачарована
Десна»
|
|
Г О. Довженко
|
4
«Інтернаціоналізм чи русифікація?»
|
|
|
5 «В окопах
Сталінграда».
|
29. Установіть
відповідність між галузями промисловості та областями, де вони
сконцентрувалися.
|
А Нафтовидобувна
|
1 Запорізька
|
|
Б
гірничовидобувна
|
2
Івано-Франківська
|
|
В
автомобілебудівна
|
3 Луганська
|
|
Г хімічна
|
4 Донецька
|
|
|
5 Миколаїв.
|
30. Установіть
відповідність між галузями культури та їх представниками.
|
А Література
|
1 Л. Грабовський
|
|
Б музика
|
2 М. Бажан
|
|
В образотворче
мистецтво
|
3 М. Зарудний
|
|
Г театр
|
4 Т. Яблонська
|
|
|
5 Ю. Іллєнко.
|
III. Завдання цієї форми складаються
з інструкції та чотирьох подій, які треба розташувати в правильній
послідовності.
31. Розташуйте події в
хронологічній послідовності:
- А реформування управління економікою —
створення раднаргоспів;
- Б ухвалення на ХХІІ з’їзд КПРС нової
програми КПРС — програми будівництва комунізму;
- В входження Криму до складу УРСР;
- Г створення Української
робітничо-селянської спілки.
32. Розташуйте в логічній
послідовності за пріоритетами галузі промисловості в УРСР у роки семирічки:
- А металургійна, вугільна
промисловість;
- Б легка, харчова промисловість;
- В електротехнічна промисловість;
- Г літакобудівна, суднобудівна
промисловість.
33. Розташуйте в логічній
послідовності етапи десталінізації:
- А припинення масових репресій,
реабілітація незаконно засуджених;
- Б лібералізація політичного режиму;
- В рух «шістдесятників»;
- Г децентралізація управління
економікою.
Дата:
02.04.2020
Тема:
Соціально – економічне та політичне життя України у 1965 – 1985 рр.
Кризові явища в соціально-економічному, політичному та
культурному житті України (друга половина 1960-х- середина 1980-х pp.)
Із приходом до влади Л. Брежнєва в жовтні 1964 р. була
здійснена спроба економічного реформування радянського суспільства. Батьком
економічних реформ став О. Косигін. Не зачіпаючи стовпів
командно-адміністративної системи, він намагався інтенсифікувати базові галузі
народного господарства за рахунок переведення виробництва на господарський
розрахунок та матеріального заохочення трудових колективів. Реформи 1966–1970 pp.,
не зважаючи на їх досить перманентний характер, дали певні результати. Восьма
п'ятирічка (1966–1970 pp.) виявилася найрезультативнішою за всі попередні 35
років. Промисловість України освоїла 440 зразків нової техніки, було введено в
дію 30 повністю автоматизованих виробництв, більше 3 тис. цехів та дільниць, 8
тис. автоматичних і напівавтоматичних ліній, знято з виробництва 1,1 тис.
найменувань застарілої техніки. Ця п'ятирічка була названа фахівцями
"золотою".
Події в Чехословаччині 1968 р. ("Празька весна")
налякали радянське керівництво. Це підштовхнуло до припинення економічних
реформ в СРСР і повернення до сталінських методів управління. Панівним
залишався екстенсивний шлях розвитку народного господарства. У 1981–1985 pp.
приріст промислової продукції в Україні склав 19 %. Національний дохід
скоротився у 2,5 рази, реальні доходи населення – у 2,6 рази. Традиційний
підхід до розвитку легкої і харчової промисловості як другорядних галузей
викликав постійний дефіцит товарів народного споживання. При цьому активно
зростала мережа закритих магазинів для партійної і радянської номенклатури.
Катастрофічними були наслідки панування
командно-бюрократичної системи в сільському господарстві. З 1966 до 1985 р.
унаслідок небаченої безгосподарності посівні площі України скоротилися більш
ніж на 1 млн га. Зібраний урожай зернових (1981–1985 pp.) складав 39,3 млн тонн
(у 1976-1980 pp. – 43 млн тонн). Не дивлячись на значні капіталовкладення в
сільське господарство (протягом 1966-1985 pp. – 101 млрд крб), його віддача
залишалася низькою. Екстенсивний підхід до сільського господарства довів свою
неефективність. Виникла продовольча проблема – ознака кризи тоталітарної
системи.
Чим гірше йшли справи в економіці, тим більше розгортався
політичний та ідеологічний наступ тоталітаризму. У 1972 р. відбулися зміни в
керівництві Україною. Замість П. Шелеста ЦК КПУ очолив В. Щербицький.
Брежнєвське керівництво запідозрило Шелеста у недостатній лояльності до режиму,
одночасно було розгорнуто різку критику його книги "Україна наша Радянська",
у якій Москва побачила націоналістичні тенденції. Не дивлячись на те, що П.
Шелест залишався вірним захисником комуністичної ідеї, він виступав за принцип
паритету, згідно з яким Україна повинна була одержувати від СРСР фонди, товари
і послуги, рівні її внеску в загальносоюзну економіку.
В умовах наростаючої економічної та політичної кризи в
1977 р. була прийнята Конституція СРСР, а в 1978 р. – Конституція УРСР –
конституція розвинутого соціалізму. Стаття 6 закріплювала роль КПРС (та КПУ як
її бойового авангарду) як керівної і спрямовуючої сили радянського суспільства.
Це означало повне всевладдя партійної номенклатури в усіх сферах життя
радянського суспільства. Такого не було навіть у сталінській конституції 1936
р. Новий основний закон гарантував широкі політичні та економічні права
громадян, але реальне життя давало інші приклади.
Поруч із карними діями офіційна влада посилювала
ідеологічний тиск на суспільство. У суспільстві постійно говорилося про те, що
в СРСР національне питання вирішено, утворена нова історична спільність –
радянський народ. Активно підтримувалася русифікаторська політика. У 1978 р.
вийшла постанова ЦК КПРС про посилення вивчення та викладання російської мови
та літератури, у 1983 р.– "Андроповський указ" – постанова ЦК КПРС
про посилення вивчення російської мови в школах.
Загострилась екологічна ситуація. У 1980 р. на території
республіки діяли дев'ять енергетичних об'єктів. Але кожна з електростанцій мала
застаріле обладнання, рівень техніки безпеки був низьким. Хижацьке ставлення до
видобутку нафти і газу (в 1970-х pp. Україна повністю забезпечувала себе
власним природним газом і на 50 % нафтою) призвело до того, що до середини
1980-х pp. видобуток газу зменшився вдвічі, нафти – утричі. Недбалість у
сільському господарстві призводила до руйнування природного середовища.
Унаслідок бездумної експлуатації, рапортоманії до партійних з'їздів,
варварського використання скоротилися лісові й водні ресурси. На тлі
економічних негараздів та ідеологічної брехні зростали пияцтво, алкоголізм,
наркоманія.
1970–1980-ті pp. висвітлили глибоку соціально-економічну
та духовну кризу в країні. У межах старої системи виникло невиріщене протиріччя
між потребою глибоких реформ у суспільстві і намаганням правлячої еліти без
змін зберегти суспільні порядки. Ставка робилась на силу та ідеологію
тоталітаризму. Але це вже була агонія командно-адміністративної системи.
Зміни в
демографічному і соціальному складі населення України в 1960-1980-ті pp.
Протягом 1960-1980-х pp. виявилася загальна тенденція до
збільшення абсолютної кількості населення України. Між державними переписами
населення 1959 і 1989 pp. його кількість збільшилася з 41,8 до 51,7 млн, або
майже на 10 млн осіб. Водночас не можна не помітити, що темпи абсолютного
приросту населення республіки істотно скоротилися.
Дані свідчать, щодо кінця 1970-х pp. абсолютний приріст
населення зменшився фактично більш ніж удвічі. Це було загальним явищем, що
проявилося відповідною тенденцією: зменшенням приросту населення України.
Водночас виявилися інші чинники, що негативно впливали на
демографічні процеси в українському суспільстві. Якщо раніше це були
голодомори, то останнім часом даються взнаки такі чинники, як загальний стан
здоров'я населення, а також надзвичайно згубні рецидиви наслідків чорнобильської
катастрофи.
У проміжку часу між 1959 і 1989 pp. визначальними
тенденціями змін у соціальному складі населення України були зростання
урбанізації населення, збільшення кількості жителів міст, індустріальних
центрів з одночасним зменшенням абсолютної кількості сільського населення. Так,
у 1959 р. кількість сільського населення України становила 22,6 млн осіб (53
%). Перепис 1989 р. зафіксував скорочення кількості сільського населення до
17,1 млн осіб.
Стосовно селянства, динаміка скорочення його кількості
мала певні відмінності в часі. Найвищим воно було наприкінці 1960-х – у 1970-ті
pp. (майже 250 тис. осіб). На загальному тлі цих процесів наведемо низку
областей, становище в яких можна кваліфікувати як відносно благополучне:
Закарпаття, Буковина, Крим. Одночасно в Чернігівській, Вінницькій, Полтавській,
Кіровоградській областях сільське населення скоротилося майже вдвічі, а в
Сумській – ще більше.
Від 1979 р. в Україні спостерігається неприємне
соціально-демографічне явище – депопуляція, тобто переважання смертності над
народжуваністю в розрахунку на 1000 осіб. Цей процес зафіксовано в сільській
місцевості спочатку на Чернігівщині, Сумщині, а потім на Полтавщині, Вінниччині
і з початку 1990-х pp. у державі загалом.
Загострення екологічних проблем у 1970-1980-ті pp.
Чорнобильська катастрофа та її наслідки
У 1970–1980-ті pp. економіка СРСР розвивалася в основному
екстенсивним шляхом. Це мало негативний відбиток на Україні. У ці роки, за
рішенням Центру, споруджували гіганти індустрії, що були зорієнтовані на випуск
продукції для Союзу. У цьому плані розвивалися підприємства ВПК, металургійні,
машино- та верстатобудівні гіганти. Чимало їх, у тому числі гіганти металургії,
гірничі та хімічні комбінати, споруджували з орієнтацією на старі технології та
проекти. їх експлуатація надзвичайно погіршувала екологію довкілля, а за рівнем
забрудненості повітря, зокрема в Донбасі, середньому Подніпров'ї та інших
регіонах, Україна мала найвищі показники серед регіонів колишнього Союзу. Кожне
п'яте з найбільш забруднених міст було в Україні. Серед них виділялися
Дніпропетровськ, Кривий Ріг, Запоріжжя, Маріуполь, Горлівка, Нікополь та ін.
Особливо жахливою виявилася аварія на Чорнобильській АЕС,
що сталася в ніч з 25 на 26 квітня 1986 р. За наслідками забруднення вона була
справді світовою катастрофою, особливо для країн Європи. Навколо ЧАЕС було
утворено спеціальну 30-кілометрову зону, із якої було відселено все населення.
В Україні, за офіційними даними, вважають забрудненими території 16 областей, а
фактично – всі області республіки, у тому числі й Київ. На ліквідацію наслідків
катастрофи тільки в 1988-1990 pp. витрачено в тодішньому масштабі цін понад 20
млрд крб. Загалом на потреби ліквідації наслідків аварії щорічно витрачається
5–7 % коштів Державного бюджету України.
Радіаційне забруднення після катастрофи є збудником
онкологічних захворювань серед населення, зокрема дітей дошкільного та
шкільного віку; воно шкідливо позначається на загальному стані здоров'я
населення.
Дата:
09.04.2020
Тема: Опозиційний
рух в Україні кінця 1980 – х рр..
Культура і духовне життя.
Дисидентський
рух в 1970-1980-ті pp. Українська Гельсінська спілка та її діяльність.
Після підписання Радянським Союзом у серпні 1975 р.
заключного документа в Гельсінкі (офіційна згода тоталітарної влади шанувати
громадянські права своїх підданих) у країні активно поширюється дисидентський
рух. Повіривши в лібералізацію радянського ладу, дисиденти почали
організовувати легальні групи й об'єднання, які, на їх думку, мали наглядати за
дотриманням прав людини в СРСР. Перший Гельсінський комітет було засновано в
Москві в травні 1976 р. Незабаром з'явилися аналогічні організації в Литві,
Грузії, Вірменії. Між різними дисидентськими групами встановилися тісні
зв'язки. У липні 1976 р. члени московської групи О. і В. Гінзбурги приїхали до
Львова, щоб відвідати сім'ю українського політв'язня І. Геля. Перебуваючи в
Західній Україні, вони обговорювали з українськими дисидентами можливість
створення організації для контролю за дотриманням прав людини в Україні. В
українських дисидентів був і власний досвід такої діяльності, пов'язаний зі
створенням у грудні 1971 р. громадського комітету захисту Н.
Строкатої-Караванської. 9 листопада 1976 р. М. Руденко, О. Бердник, Л.
Лук'яненко, І. Кандиба, Н. Строката-Караванська, О. Мешко, М. Матусевич, М.
Маринович, О. Тихий проголосили утворення Української групи сприяння виконанню
Гельсінських угод (УГГ). Через два дні до групи приєднався колишній
генерал-майор Радянської армії, українець за походженням, П. Григоренко. УГГ
ставила завдання ознайомити широкі кола української громадськості з Декларацією
прав людини, сприяти виконанню Гельсінських угод, домагатися акредитації в
Україні представників зарубіжної преси, створення незалежного прес-агентства,
інформування світової громадськості про факти порушень в Україні Декларації
прав людини та гуманітарних статей, прийнятих нарадою у Гельсінкі. За час
існування Українська гельсінська група нараховувала 37 осіб. З 1976 до 1980 р.
вона зробила 30 заяв, видала 18 меморандумів і 10 бюлетенів. У СРСР серед п'яти
подібних груп УГГ була найчисленнішою і найактивнішою. Вона діяла в межах
чинного законодавства і підтримувала контакти з аналогічними об'єднаннями в
СРСР, ставлячи мету "інтернаціоналізувати" захист громадянських і
національних прав. На противагу різним націоналістичним угрупованням,
українські дисиденти ставилися з глибокою повагою до інших народів.
Ні поміркованість УГГ, ні вимоги Заходу дотримуватися
прав людини не перешкодили радянським органам вчинити її погром. До 1980 р. три
чверті членів Української гельсінської групи були ув'язнені. Із 23 ув'язнених
членів УГГ шістьох було засуджено на 15 років, трьох – на 12 років, 13 – від 3
до 9 років і лише одного – на рік.
У 1984–1985 pp. у тяжких умовах ув'язнення померли члени
УГГ В. Стус, О. Тихий, В, Марченко і Ю. Литвин. Наступ карально-репресивної
системи не загальмував розвиток націонал-демократичного руху. У середині 1980-х
pp., із початком перебудови, він дістав новий імпульс. Улітку 1988 р. у Львові
на базі УГГ сформувалася організація республіканського масштабу Українська
гельсінська спілка (УГС) на чолі зі звільненим у грудні цього року політв'язнем
Л. Лук'яненком. Програмним документом УГС була Декларація принципів, написана
В. Чорноволом та братами М. і Б. Горинями. Автори Декларації вимагали
перетворити СРСР на конфедерацію незалежних держав, передати владу КПРС
демократично обраним Радам, проведення українізації, права УРСР на власну
дипломатичну діяльність, легалізацію заборонених віросповідань, упровадження
ринкової економіки й громадянського контролю над карними органами.
Запропонована УГС програма була схвалена багатьма
правозахисними і неформальними організаціями і взята за основу Декларації про
суверенітет України (липень 1990 р.).
У квітні 1990 р. близько 500 делегатів з'їзду УГС, які
представляли її однодумців з усіх областей республіки, заявили про розпуск УГС
і створення Української республіканської партії (УРП), метою діяльності якої
була проголошення Української незалежної держави. Головою партії було обрано Л.
Лук'яненка. На травень 1992 р. УРП налічувала понад 14 тис. осіб. На III з'їзді
(травень 1992 р.) від партії відокремилося радикальне крило на чолі зі С.
Хмарою, яке вирішило утворити нову партію. Головою УРП було обрано М. Гориня,
почесним головою – Л. Лук'яненка.
Тести для самоперевірки
«Україна в період
загострення кризи радянської системи (середина 1960-х – початок 1980-х рр.)»
I. Завдання цієї форми
складаються зі вступного запитання та чотирьох
варіантів відповідей, серед яких потрібно вибрати один правильний.
1. Як називалася
політика, що заперечувала будь-яку спробу оновлення суспільства,
консервувала існуючий режим наростання кризи
радянського ладу?
А) «Відлига»; Б) «застою»; В)
«пробудження»; Г) «замороження».
2. Фаза
суспільного розвитку, перехідна між соціалізмом
і комунізмом в 1960–1970-х рр., отримала назву:
А) «квітучого соціалізму»; Б) «оновленого соціалізму»; В)
«розвиненого соціалізму»; Г) «здорового соціалізму».
3. Як
називалася партійно-господарська верхівка, яка
посідала панівне становище в системі управління державою?
А) Авторитети;
Б) дипломати; В) номенклатура; Г) дисиденти.
4. Історичний
процес швидкого зростання старих і появи нових міст та
підвищення їхньої ролі в економічному і культурному житті суспільства
називають:
А) мілітаризація; Б) асиміляція; В)
колонізація; Г) урбанізація.
5. Демонстрація
проти арештів української інтеліґенції в київському кінотеатрі «Україна»
відбулася у:
А) вересні 1965 р.; Б) березні 1966
р.; В) травні 1967 р.; Г) січні 1968 р.
6. Усунення П.
Шелеста з посади першого секретаря ЦК КП України сталося у:
А) січні 1968 р.; Б) березні 1968 р.; В)
квітні 1970 р.; Г) травні 1972 р.
7. Якого року
відбулося оприлюднення «Листа творчої молоді Дніпропетровська»?
А ) Травень 1967 р.; Б) квітень 1968
р.; В) жовтень 1968 р.; Г) січень 1969 р.
8. Директива
колегії Міністерства освіти УРСР «Удосконалювати вивчення російської мови в
загальноосвітніх школах республіки» була прийнята у:
А) квітні 1967 р.;Б) січні 1972 р.; В)
жовтні 1978 р.; Г) травні 1982 р.
9. В якій області
протягом 1972–1986 рр. зникла найбільша кількість сіл?
А ) Сумській; Б) Дніпропетровській; В)
Харківській; Г) Полтавській.
10. Які нові міста
з’явилися на території України в період з 1965 по 1980 рр.?
А) Нововолинськ, Артемівськ, Світловодськ,
Слов’янськ;
Б ) Вільногорськ, Свердловськ,
Енергодар, Краматорськ;
В ) Енергодар, Світловодськ, Нововолинськ,
Вільногорськ;
Г ) Світловодськ, Макіївка, Енергодар,
Нікополь.
11. У яких містах України
в 1971 р. було створено наукові центри?
А) Львові, Харкові, Дніпропетровську,
Донецьку, Одесі;
Б ) Полтаві, Черкасах, Вінниці, Рівному,
Луганську;
В ) Ужгороді, Тернополі, Житомирі,
Чернігові, Миколаєві;
Г ) Запоріжжі, Херсоні, Кіровограді, Сумах,
Луцьку.
12. В яких містах України
наприкінці 1970-х р. не залишилось жодної української школи?
А) Донецьку та Луганську; Б) Криму та
Одесі; В) Києві та Харкові;
Г) Донецьку та Криму.
13. Хто з названих осіб у
1970-х рр. відповідав за здійснення ідеологічної політики партії в
Україні?
А) О. Ляшко; Б) О. Ватченко; В)
В. Маланчук; Г) В. Федорчук.
14. Першим секретарем ЦК
КПУ у 1963 р. став:
А ) М. Суслов; Б)
П. Шелест; В) В. Щербицький; Г)
М. Підгорний.
15. Кінорежисер, який
зняв фільм «Тіні забутих предків»:
А) С. Сміян; Б) С. Параджанов; В) А. Скибенко;
Г) І. Равицький.
16. Національно
орієнтований напрям дисидентського руху представляли в Україні:
А) І. Бель, Г. Вінс, В. Романюк, Й. Тереля;
Б ) М. Руденко, О. Бердник, П. Григоренко,
Л. Лук’яненко;
В ) І. Дзюба, В. Чорновіл, В. Мороз;
Г ) Л. Танюк, І. Драч, М. Світличний, А.
Горська.
17. П. Шелеста було
усунуто з посади першого секретаря ЦК КПУ за:
А) «м’якотілість під час проведення хлібозаготівель»;
Б ) «економічне місництво та
потурання українському буржуазному націоналізму»;
В ) «прояви націоналізму і сепаратизму»;
Г ) «критику ідеї “розвиненого соціалізму”».
18. Зміни в
соціальному складі населення в України 1965–1985 рр. призвели:
А) до позитивних зрушень і сприяли розвитку
суспільства;
Б ) до негативних явищ
і поглиблення соціально-економічної кризи в суспільстві;
В ) до міжстанової боротьби в суспільстві і
соціально-економічного занепаду;
Г ) були незначними і жодним чином не
вплинули на соціально-економічний розвиток суспільства.
19. Радянське керівництво
намагалося підвищити ефективність сільського господарства у 70-ті рр.
масштабними заходами з:
А) меліорації та запровадження генетично модифікованих
продуктів;
Б ) меліорації та хімізації сільського
господарства;
В ) хімізації та запровадження фермерського
господарства;
Г ) застосування сучасної
сільськогосподарської техніки.
20. У шкільній реформі,
що була здійснена у 1984 р., наголос робився на:
А ) трудовому навчанні;
Б ) гуманітарних предметах;
В) природно-математичних предметах;
Г ) економічних і суспільствознавчих
предметах.
21. Прийняття
Продовольчої програми за часів правління Л. Брежнєвим свідчило про:
А) розквіт сільського господарства;
Б ) занепад і кризу сільського господарства;
В ) стагнацію (відсутність динаміки
розвитку) сільського господарства;
Г ) необхідність залучення іноземних
інвестицій у сільське господарство.
22. Які наслідки мало
створення каскаду гідроелектростанцій та штучних морів на Дніпрі у 70-х рр. ХХ
ст.?
А) Сприяло видобутку дешевої електроенергії та
створенню умов для розвитку меліоративного господарства;
Б) сприяло видобутку дешевої електроенергії та
розвитку рибного господарства;
В) спричинило подорожчання електроенергії в
інших областях;
Г ) спричинило погіршення екологічної
ситуації тА загибель історичних населених пунктів.
23. Активізація
опозиційного руху в Україні у 70-х рр. була пов’язана з тим, що:
А) Конституція СРСР та УРСР 70-х рр. передбачали
право на свободу слова і зібрань;
Б ) розпочалося згортання
владою процесу десталінізації, посилення русифікації;
В) західні держави почали активно
підтримувати опозицію в СРСР;
Г ) П. Шелеста зняли з посади першого
секретаря ЦК КПУ.
24. Прийняття
Конституції УРСР у 1978 р. дала можливість України:
А) отримати право на вільний вихід зі
складу СРСР;
Б ) залишитись у складі СРСР без права
отримати суверенітет;
В ) отримати право на вихід з СРСР, яке мало
лише декларативний характер;
Г ) стаття про право
нА вільний вихід УРСР булА взагалі
виключена з тексту Конституції.
II. Завдання цієї
форми складаються зі спільного вступного
запитання та чотирьох завдань, позначених буквами, до кожного з яких
потрібно підібрати один варіант відповіді, позначений цифрою.
25. Співвіднесіть поняття
з їхніми визначеннями.
|
А Ідеологізація
|
1 нестача певного
виду товарів порівняно з потребами
|
|
Б підписанти
|
2 твори, видані
всупереч офіційним заборонам
|
|
В самвидав
|
3 ті, хто
підписувався під листами протесту на захист жертв політичних репресій
|
|
Г дефіцит
|
4 нав’язування
суспільству певних ідей з боку правлячої партії
|
|
|
5 особа, що не
погоджується з панівною ідеологією.
|
26. Співвіднесіть дати з
подіями.
|
А Березень 1965
р.
|
1 схвалення Верховною
Радою СРСР нової Конституції Радянського Союзу
|
|
Б січень 1968 р.
|
2 пленум ЦК КПРС
з питань розвитку сільського господарства
|
|
В жовтень 1977 р.
|
3 проголошення
Продовольчої програми
|
|
Г травень 1982 р.
|
4 у журналі
«Вітчизна» опубліковано роман О. Гончара «Собор»
|
|
|
5 усунення П.
Шелеста з посади першого секретаря ЦК КП України.
|
27. Співвіднесіть
об’єкти господарського комплексу тА назви
областей, в яких вони розташовані.
|
А Чорнобильська
АЕС
|
1 Харківська
|
|
Б Зміївська ТЕС
|
2 Миколаївська
|
|
В Дніпрогес
|
3 Київська
|
|
Г Южноукраїнська
АЕС
|
4 Запорізька
|
|
|
5
Дніпропетровська.
|
28. Співвіднесіть
прізвища діячів з фактами їхньої біографії.
|
А М. Руденко
|
1 президент
Академії наук УРСР
|
|
Б Й. Тереля
|
2 лідер
Української Гельсінської спілки
|
|
В Б. Патон
|
3 головний
редактор журналу «Український вісник»
|
|
Г В. Чорновіл
|
4 лідер
релігійних дисидентів
|
|
|
5 кінорежисер, що
поставив фільми «Вавилон ХХ» та «Білий птах з чорною відзнакою».
|
29. Установіть відповідність
між режисерами та назвами кінострічок, які вони зняли.
|
А І. Миколайчук
|
1 «Тривожний
місяць вересень»
|
|
Б Л. Осика
|
2 «Вавилон–ХХ»
|
|
В Л. Биков
|
3 «Криниця для
спраглих»
|
|
Г Ю. Іллєнко
|
4 «У бій йдуть
лише старі»
|
|
|
5 «Тіні забутих предків».
|
30. Установіть
відповідність між напрямами дисидентського руху та їхніми цілями.
|
А Правозахисний
|
1 боротьба за
національні інтереси українського народу
|
|
Б національно
орієнтований
|
2 відновлення
діяльності УКГЦ та УАПЦ
|
|
В релігійний
|
3 боротьба за
незалежність України
|
|
Г самостійницький
|
4 захист прав
людини згідно з Гельсінськими угодами.
|
III. Завдання цієї форми
складається з інструкції та чотирьох подій, які треба розташувати в правильній
послідовності.
31. Розташуйте події в
хронологічній послідовності:
А) у Києві відкрито палац культури
«України»;
Б ) у Києві відбулися ХХІІ (Московські)
Олімпійські ігри;
В ) демонстрація біля пам’ятника Т.
Шевченкові в Києві;
Г ) утворення Української Гельсінської
спілки.
32. Розташуйте в логічній
послідовності:
А) у Кривому Розі збудована найбільша у
світі доменна піч;
Б ) на Запорізькому автозаводі «Комунар»
розпочато серійний випуск автомобіля «Запорожець-966»;
В) закінчено спорудження
трансконтинентального газопроводу Уренгой–Помари–Ужгород;
Г) на Нікопольському заводі здано в
експлуатацію найбільший у СРСР трубний цех.
33. Розташуйте у логічній
послідовності:
А) В. Чорновіл підготував збірку матеріалів
«Лихо з розуму» про арешти в Україні;
Б) перша хвиля арештів дисидентів України;
В) нові репресії проти української
інтеліґенції;
Г ) протест 139 діячів культури
України проти арештів та утисків української
культури.
Немає коментарів:
Дописати коментар