Християнська етика
9 клас
Завдання : в зошиті записати число,
місяць, рік, тему уроку, слова в словник,
прочитай зміст теми, виконай завдання. Завдання виконати( завдання розміщені в гугл- класі),
сфотографувати і надіслати на електрону
адресу Liliya0809@ukr.net або Viber (0999603927)
Дата:
22.04. , 29.04. 2020
Тема: Християнство в образотворчому мистецтві.
Ікона
та її творення
Іконою, чи образом називається
зображення Самого Бога, чи Божої Матері, чи ангелів, чи святих угодників.
Зображення неодмінно освячується святою водою: через це освячення іконі
подається благодать Святого Духа й вона шанується нами як свята.
Бувають ікони
чудотворні, через які благодать Божа, яка перебуває в них, проявляється навіть
чудесами, наприклад, зцілює хворих.
Ікони супроводжували православного християнина від народження до смерті.
Ікона (з грец. –
малюнок, образ, зображення) – живописне, мозаїчне або рельєфне зображення Ісуса
Христа, Богородиці, святих і подій Святого Письма.
Святе передання
свідчить, що сам Ісус Христос дав людям свій видимий образ. Правитель сирійського міста Едесси князь
Авгар був хворий. Але одного разу йому відкрилося, що він вилікується, якщо
побачить обличчя Ісуса Христа. Він послав придворного живописця Ананію знайти
Христа і написати Його образ. Художник відшукав Ісуса, але зробити «портрет» не
зміг, з «причини сяючого блиску особи Його». На допомогу прийшов сам Господь.
Він узяв у художника шматок тканини і приклав до Свого Божественного обличчя,
від чого на тканині закарбувався Його Божественний Образ. Коли Авгар побачив
цей образ – першу, Самим
Господом створену ікону, і з
вірою приклався до нього, то отримав
зцілення
за свою віру по
милості Божої. За цим чудотворним образом закріпилася назва «Спас
Нерукотворний». І зараз це одна з найбільш шанованих ікон Православної Церкви.
Для написання ікон майстрами
використовувались( записати слова в словник):
Паволока – лляна
тканина, яка наклеюється на дошку.
Бурштинова оліфа – бурштин плавили у витриманому маслі, нагрітому до 250
- 325 градусів.
Левкас – грунт, яким покривається паволока.
Темпера – фарба, що готувалася з мінералів, які
розтиралися і змішувалися з яєчним жовтком, так з’єднувалися камені і тваринний
світ.
Яйце – символ
життя.
Ікони
писали на дерев’яних дошках. Із усіх порід перевагу надавали липі та сосні - у
них менше всього сучків. Приготовлену дошку довго висушували, вигладжували її
поверхню, а потім передавали іконописцю. Той наклеював полотнину (паволоку) на
дошку, що захищала живопис від тріщин на дереві. Поверх паволоки накладався
левкас, грунт з риб’ячого клею, змішаного з товченою крейдою і гіпсом. Цю масу
іконописець наносив декількома шарами і потім полірував до блиску пемзою,
ведмежим зубом. Фарби іконописці робили самі.
Для фарб використовували трави, квіти, напівкоштовне каміння. З них
робили порошок, а щоб фарба не була сухою і добре трималася на іконі, порошок
змішували з водою або з квасом із додаванням яєчного жовтка. Така фарба із
додаванням яєць, називалася темпера. З
рукописних повчань для художників - іконописців у 17-18 століттях відомо, що в
олії, нагрітій до 250 - 325 градусів, плавили бурштин і отримували бурштинову
оліфу, яка створює тверду плівку на поверхні ікони. Робота фарбами виконувалася у строго
певній послідовності. Спочатку ділянки, обмежені контурами малюнка, покривалися
тонкими шарами фарб у такому порядку: фон, гори, будівлі, одяг, відкриті
частини тіла, образ. Потім робилося висвітлювання опуклих деталей предметів
(крім образів і рук). Для створення об’ємності зображуваного, на затемнені й
поглиблені ділянки наносився тонкий шар темної фарби. Потім тонкими лініями
виконувалися усі риси обличчя і волосся.
Оклади для ікон виготовлялися окремо і закріплювалися на них цвяхами.
Вони робилися з металів, тканин з шиттям, вирізалися із дерева і покривалися
левкасом і позолотою. Закривали окладами не всю поверхню ікони, а переважно
німби (вінці), фон і поля ікони.
Рідше - майже всю її поверхню за винятком зображень голів
(образів), рук і ніг. Перед початком
роботи над іконою художник постився, напередодні ходив у лазню, одягався у
чисту сорочку. Приступаючи до роботи, іконописець підносив молитву Богу,
просячи у нього благодаті для написання образу. Всі ікони виконуються з молитвою і за
промислом Божим.
2. Духовний зміст ікон
Молячись перед
іконою, ми повинні пам'ятати, що ікона - це не сам Бог чи угодник Божий, а лише
зображення Бога чи його угодника. Тому не іконі ми повинні молитися, а Богу чи
святому, який на ній зображений. Святий образ є те саме, що священна книга: у
книзі ми читаємо Божі слова, а на іконі споглядаємо святі лики, які, як і
слова, піднімають наш розум до Бога і його святих, запалюють наше серце любов'ю
до нашого Творця і Спасителя. У святих
іконах - Божа сила, від них іде світло з німба. Що таке німб? Це сяйво чи
світле коло, яке є навколо голів Спасителя, Божої матері, святих угодників.
Німб - це зображення сяйва світла і слави Божої, які перетворюють і людину, що
з'єдналася з Богом. Це сяйво світла Божого інколи буває видиме й іншим людям.
Пригадай, який Старозавітний пророк мусив закривати своє обличчя покривалом,
щоб не осліпити людей світлом, що виходило від нього?
Німб або Ореол –
коло навколо лику, символічно позначає святість, сяйво слави, невід’ємна частина ікони.У
німбі Спасителя іноді ставлять три
літери OWN. Це грецьке слово. У перекладі українською означає «сущий», тобто
той, хто існує завжди, а завжди існує
тільки Бог. Над головою Божої Матері ставлять літери MP QY. Це перші і останні літери грецьких слів, які
означають Матір Бога.
Святих ангелів
і архангелів зображають у вигляді вродливих юнаків, на знак їхньої духовної
краси. На «дияконських» воротах іконостасу зображується архангел Гавриїла, який
сповістив Діві Марії, що вона стане мамою Спасителя, і архангел Михаїла
(начальника всього воїнства небесного, який охороняє церкву, прославляє Бога і
є першим охоронцем людей). Як же
зображується Бог на іконах? Бог - Дух невидимий, але він з'являвся святим людям
видимим чином. Тому на іконах і зображують Бога у тому вигляді, в якому він
являвся. Пресвяту Трійцю зображують у вигляді трьох ангелів, які сидять за
столом. Це тому, що у вигляді трьох ангелів Господь явився колись Аврамові.
Кожна з осіб
Трійці зображується так: Бог Отець - у вигляді Старця, тому що так він явився
окремим пророкам. Бог Син зображується у тому вигляді, яким він був, коли для
нашого спасіння зійшов на Землю і став Людиною: Немовлятком на руках у Божої
Матері, Учителем народу і творцем чудес, який преображається, страждає на
хресті, лежить у гробі, воскресає і возноситься. Бог - Дух Святий - зображається у вигляді
голуба: так він явив себе під час хрещення Спасителя в Йорданії від Іоанна
Хрестителя, й у вигляді вогненних язиків: видимим чином на апостолів у так він
зійшов п'ятдесятий Свята Трійця і день
після воскресіння Ісуса Христа. Другою
після Бога ми зображаємо на іконах Божу Матір. Ми повинні молитися їй, тому що
вона з любові молиться за нас перед Богом. Ми маємо просити її допомоги і
заступництва, тому що Господь заради неї швидше почує і наші молитви. Є цілий
ряд спеціальних молитов до Божої Матері («Богородице Діво», «Достойно...» тощо). Є також цілий ряд
спеціально складених псалмів, кантів (це такий особливий рід релігійних пісень,
які складалися відомими українськими композиторами Артемієм Веделем, Максимом
Березовським, Бортнянським ще в XVII – XVIIІ ст.) на мотиви
молитов.
3. Ікона та її
відмінність від картини
Чим відрізняються
ікони від картин на релігійну тематику?
Основні відмінності
1. Ікона – виражає, картина – зображує.
2. Картина являє собою художній образ, створений творчою
фантазією художника, який має право на особистісне сприйняття. Світогляд
іконописця – це світогляд Церкви. Авторство іконописця навмисно
приховується.
3. Картина побудована за законами прямої (лінійної)
перспективи. Для ікони характерна
зворотня перспектива, де точка сходження розташовується не в глибині картинної
площини, а в людині, що стоїть перед іконою (на противагу лінійній перспективі,
згідно з якою предмети, що віддаляються, ілюзорно зменшуються, а паралельні
лінії, направлені у глибину, сходяться в одній точці; у зворотній
перспективі такого зменшення немає, а паралельні лінії,
навпаки, не сходяться, а розходяться в глибині).
4. На іконі
відсутнє зовнішнє джерело світла. Воно виходить від образів і фігур, із глибини
їх. Немає і тіней від фігур. Технічно це досягається за рахунок того, що білий
ґрунтовий шар - левкас, просвічує крізь барвистий шар. На картині - навпаки.
5. В іконі колір має символічне значення. Наприклад,
червоний колір – символ царської гідності або жертовності заради Христа. Золото
– символ Божественного світла. Білий також колір жертовних тварин. Чорний - це
символ зла і пекла. У картині ж колір не має символічної функції.
6. Характерною
особливістю іконопису є умовність зображення (митці, що втілювали у фресці, мозаїці чи іконі біблійні сюжети,
підкреслювали у своїх творах неземне,
божественне походження персонажів, звідси - навмисна площинність зображень, їх
«безтілесність», нематеріальність).
4. Видатні майстри іконопису
Іконописне мистецтво прославляли
такі майстри як Аліпій Печерський (ХІ століття), Григорій Київський (ХІ ст.),
Феофан Грек (ХІV століття), Данило Чорний, Прохор з Городця, Андрій Рубльов (ХV
століття), Діонісій (ХVІ століття), Симон Ушаков (ХVІІ століття), Володимир
Боровиковський (ХІХ століття), Зенон, Чернець Григорій (ХХ століття). Історична пам’ять мало зберегла імен
іконописних майстрів, оскільки художники майже не підписували свої твори. Залишаючись безіменним автором, художник
дотримувався правил «авторської
скромності», адже важливим був не він сам, а його мистецький твір.
5. Ікони вдома
Ікони вдома
розміщуються на видному місці будинку чи квартири. З давніх-давен у наших
предків були чітко усталені традиції чи так звані неписані закони щодо
розміщення ікон. У кожній хаті був домашній іконостас. Тут обов'язково були
ікони Спасителя, Божої Матері, Миколая Угодника, так звані святочні ікони та
ікони святих, імена яких носили члени родини. Перед іконами завжди горіла
лампадка.
Ікони ставилися
на стінах вище людської голови, що також, напевне, символізувало вищість тих,
хто на них зображений, над простими людьми. До хати, де були образи, чоловіки
заходили без головного убору, хрестилися. Всі члени родини від малого до
старого ставали на молитву перед іконами. Ікони - це присутність царства святих
у нашому домі. Велика біда ступає на рід за осквернення святих ікон. Був час,
коли руйнувалися церкви, трощили, викидали на сміття, палили ікони. Але сьогодні люди розуміють, що без Божого благословення, без його ласки і
допомоги ми не зможемо вижити у цьому світі, тому все більше і більше людей
звертається до Бога. Ікони для зору є тим, чим є слово для слуху. Ікона - це Євангеліє у фарбах.
Які ікони є у тебе
вдома? Пригадай з попереднього уроку, що
таке іконостас і де він розташовується у храмі?
6. Іконостас та його сакральне значення
Іконостас – стіна
з ікон у храмі, яка відокремлює вівтар від центральної частини. Символізує межу
між небом і землею. Має «царські» та двоє бічних «дияконських» воріт. Іконостас
стоїть на підвищенні - солії, за Царськими воротами має завісу.
Іконостас є
символом-образом, який видимим способом явив невидиме, духовне представництво
Небесної Церкви Наприкінці XVІ
століття на Україні було сформовано чотирирядний іконостас, що складався з намісного, святкового, ряду
моління та пророчого. Іконостас складається з декількох рядів ікон,
розташованих в певному порядку і закріплених на спеціальному каркасі. У кожен
ряд іконостасу входить значна кількість ікон (до 1215, іноді навіть більше).
Ряди ікон розташовуються у певній послідовності: 1-й ярус з Царськими вратами,
це - місцевий чин, у якому знаходяться зображення Господа і Богоматері, ікони
святих,
яким присвячено храм, а також найшанованіші у даній
місцевості. Над ним розташований малий святковий чин. Вище знаходиться Деісусний (моління) чин –
головна частина іконостасу, де в центрі зображено Спасителя, а зліва і справа
розміщуються ікони Богоматері, Іоанна Хрестителя і апостолів.
Наступний ярус -
Святковий чин із показом дванадцяти найголовніших свят православної церкви, а
саме: Хрещення, Вознесіння, Благовіщення, Входу Господнього в Єрусалим,
Вознесіння Господнього, Преображення Господнього, Успіння, Різдва Пресвятої
Богородиці, Воздвиження Животворчого Хреста
Господнього, Покрови Пресвятої Богородиці, Введення до
Храму Пресвятої Богородиці, Різдва Христового. Ще
вище - Пророцький чин, у якому представлені лики пророків по боках від ікони
Богоматері з Дитиною.
Верхній ярус
- Прабатьківський чин, що складається з отців і патріархів Церкви із
зображенням Бога Отця у центрі.
Уся композиція
увінчана зображенням хреста.
В Україні
збереглося багато іконостасів, які мають велику художню цінність: у Львові в
церкві св. П'ятниці (кінця ХVІ ст.), у Рогатині (1649), у Києві в Андріївській
церкві (1747-1753) та інші.
Цікаво знати !
Оранта
З грецької
мови це слово перекладається як Молитвениця. Богородицю-Оранту зображають з
піднятими в молитві руками та долонями, розкритими назовні. Це жест
заступницької молитви. Колись у Давньому Римі, ще в дохристиянські часи,
існував звичай: рано-вранці кожна матрона (жінка-господиня, мати родини)
починала день із заступницької молитви за свою сім'ю - ставши, як оранта,
вітала вона сонце. Цей звичай перейняли римські християнки - тільки молилися
вони вже не поганським богам, а Господу Ісусові Христу, Сонцю Правди. А ще вони
вірили: як кожна мати молиться за свою родину, так Мати Божа молиться за всіх
Божих дітей. З давніх-давен у християнському світі затвердилася певна традиція
зображення Богородиці на іконах - іконографічний канон. Пречиста Діва має бути
у довгому платті-хітоні, зазвичай небесного кольору. Її голову на знак того, що
Вона заміжня жінка, покриває намітка - покривало-мофорій. Його найчастіше
пишуть червоними кольорами на ознаменування страждань Богородиці та на згадку
про Її царське походження. Мофорій прикрашають три золоті зірки - одна на чолі
та дві на плечах. Вони символізують, що Божа Мати до Різдва, у Різдві та після
Різдва перебуває Дівою. Крім того, три зірки - символ Святої Трійці. Ще одна
важлива деталь вбрання Богородиці – поручі-нарукавники. Поручі - це деталь
убору священиків; на іконах - це символ співслужіння Божої Матері (а в Її особі
й усієї Церкви) Первосвященикові Ісусові Христу.
Життєві історії
Так само, як для
вбрання, встановлено певні канони і для розташування образу Пречистої на іконі.
Таких іконографічних типів дуже багато, але серед них є основні, які
повторюються чи варіюються в інших. Образ Оранти-Молитвениці - один з
найдавніших, на нього натрапляємо ще в римських катакомбах ІІ століття. Від
інших типів зображень Богородиці Оранту відрізняє особлива урочистість і
величність. У православних храмах такі ікони розміщують у верхній частині
вівтаря.
Київську Оранту
зображено без Предвічного Дитятка. Таке трапляється рідко. Частіше
Богородицю-Оранту зображають разом із Богодитиною. Зображення Христа
розташовують у круглому медальйоні або напівпрозоро на рівні грудей Матері. На
наших теренах цей іконографічний тип отримав особливу назву – «Знамення». При
цьому головне значення образа перемістилося від заступницької молитви до
здійснення пророцтв Старого Завіту («Ось, Діва прийме утробі і народить Сина» [Іс. 7, 14] ).
Прочитай життєві історії і поміркуй над їх повчальним
змістом.
1.
Про що молитися
Добре вчився
Гриша, та ось біда - хотілося йому бути найкращим учнем у класі. А тут з’явився
у них новенький, і, як на зло, відмінник. Коли він відповідав, Гриша собі місця
не знаходив – так хотілося, щоб той помилився. Якось викликали Гришу доводити теорему з
математики. Він відповів на «відмінно» і заспокоївся: знав, що п’ятірок у нього
багато, і наступного дня його не запитають. А тому урок навіть готувати не
став. На цей раз викликали новачка. Той почав жваво відповідати. Гриша дивився
на нього і шепотів про себе: - Ну,
помилися, помилися. Та новенький
говорив не запинаючись. Тоді Гриша став до Бога
взивати: -
Господи, зроби так, щоб цей задавака помилився. Господи, Ти Всесильний. Нехай
йому вліплять трійку, а ще краще - двійку.
У цей момент новачок дійсно, розхвилювався і врешті-решт замовк. Учитель
звернувся до Гриші. - Допоможи
йому. Наш герой навіть дар мови
втратив.
- Ну що ж, відміннику? Йди до дошки! Гриша почервонів і
не міг зрушити з місця. - Що з
тобою? Не вивчив? Хлопчик опустив голову.
- Давай щоденника!
І через секунду
Гриша побачив у щоденнику товсту двійку. Ішов додому і з докором говорив:
- Чому ж так
вийшло, Господи? Я ж просив Тебе, щоб новачку двійку поставили, а поставили
мені. І що тепер робити? П’ятірки в чверті не бачити, мама буде хвилюватися,
тато - сварити. Адже Сам говорив: «Простіть, і дано буде вам …» (За Б. Ганаго)
Чому не сталося
так, як хотів Гриша?
2.
Жадібність
В одній губернії
стався неврожай, і ціни на хліб дуже виросли. Жадібні люди, не шкодуючи
голодуючих, використовували це, щоб збагатитися. Один селянин, у якого були великі запаси
зерна, дочекався, коли ціни стануть зовсім високими, і повіз продавати його до міста. Отримавши великий прибуток,
він на радощах зайшов у собор і замовив вдячний молебень святителю Миколаю за
вдалу торгівлю. Крім того, він став молити Господа, щоб голод продовжувався і
ціни виросли ще більше. Повертаючись
додому, селянин дізнався, що в той момент, коли він молився про нещастя народу,
в його господарстві сталася пожежа. Вогонь перекинувся на комору із зерном і
перетворив злу мрію на попелище. (За книгою Г. Дяченко «Іскра Божа»)
Які
висновки ти зробиш із цієї історії?
Немає коментарів:
Дописати коментар